Табір смерті

У травні 1940 року британський розвідувальний літак мав пролетіти над окупованою німцями Польщею та сфотографувати фабрику штучного пального в місті Освєнцим.

 Випадково, бо екіпаж не вимкнув камери, на останніх кадрах плівки вперше було відображено загальну перспективу двох концентраційних таборів, розташованих неподалік один від одного – Аушвіц-І та Аушвіц-ІІ-Біркенау. Проте тоді цих кадрів не переглядали, ніхто й не підозрював, що там може існувати осередок крайньої нелюдськості та жорстокості.

Про нацистські табори смерті Захід довідався наприкінці 1942 року, коли польський уряд у вигнанні опублікував у Лондоні інформацію, яку здобули його підпільні агенти. Проте реакція світової спільноти не була адекватною, навіть більше, інформацію, опубліковану польським урядом, вважали неправдивою. Лише наприкінці війни, коли розвідувальні літаки зробили більше фотографій концентраційних таборів і коли вдалося поспілкуватися із в’язнями, які втекли з них, стало зрозумілим: на окупованій фашистською Німеччиною територіях функціонують жахливі табори смерті.

Фашисти переконували людей, що їх ведуть лише на нове місце примусової роботи і що їм там нічого не загрожує. Arbeit macht frei – “Праця робить вільним” – такий напис був на воротах головного входу до найстрашнішого табору смерті Аушвіц-Біркенау.

Проте люди, які потрапляли туди, з часом усвідомлювали, що вони приречені на смерть. Концентраційні табори посилено охороняли, їх було огороджено подвійною стіною колючого дроту під напругою. Після прибуття у людей конфісковували їхнє майно. Жити полоненим доводилося в дерев’яних бараках з нелюдськими умовами, а праця, яку вони виконували, була справжнім знущанням. Проте дійсно жахіттям виглядала страта полонених у таборі, де людське життя не вартує нічого. Перед убивством з людей знімали одяг, прикраси, виривали золоті зуби. Полонених стригли, щоб згодом використати їхнє волосся для виготовлення тканини. З людських жирів робили мило. Страчували в’язнів, розстрілюючи в сумно-
звісному дворику блоку №11 або отруюючи газом. Людей заганяли в оцементовані приміщення, куди напускали газ Циклон-Б. Тіла спалювали у крематоріях.

Спершу в табір надсилали поляків, згодом – представників інших національностей, які воювали проти фашистської Німеччини. З часом Аушвіц-Біркенау став основним осередком Голокосту, куди привозили європейських євреїв для подальшої страти.

27 січня 1945 року війська Радянської армії визволили табір. На той час в Аушвіц-Біркенау перебувало сім тисяч полонених. За тиждень до того близько 60 тисяч в’язнів табору перевели до інших концентраційних таборів фашистської Німеччини.

Дослідження свідчать, що під час Другої світової війни в концентраційному таборі Аушвіц-Біркенау вбили від 1,2 до 1,5 мільйона людей. З них від 800 тисяч до 1,1 мільйона – євреї. Серед представників інших національностей, яких найбільше закатували в таборі смерті, – поляки, цигани, українці, білоруси, росіяни.

Нині на території табору смерті розташований музей, який займає близько двохсот гектарів. На території музею – 150 будівель і 300 зруйнованих споруд – веж спостережень, бараків, газових камер і крематоріїв. У музеї можна знайти тисячі документів, фотографій та інших об’єктів, які свідчать про жорстокість і нелюдськість гітлерівського фашизму та є символом жахіть, що відбувалися в найбільшій могилі світу.

Тарас Бик