Темна історія викривального характеру

“BLACK COMEDY, або Безпросвітна комедія на дві фази напругою 220 V” – під такою промовистою й екстравагантною назвою актори Львівського муніципального театру 7 березня презентували львівській публіці нову виставу за твором відомого сучасного британського драматурга і сценариста, оскароносного автора Пітера Шеффера (до слова, творця п’єси “Амадей”, яку ставлять на головних сценах світу).

“Чорна комедія”, яку написано далекого 1965 року, вже майже півстоліття змушує глядачів складатися навпіл від нестримного сміху, несамовито реготати до сліз і сповзати з крісел у театральних залах. Однак, окрім добрячої порції сміху, глядач скуштував і ложку дьогтю, задумавшись над вічною дуеллю духовного та матеріального.

Упродовж майже двох годин актори намагалися вразити публіку (того вечора в залі був справжній аншлаг – партер і балкони вщерть заповнено) нестандартним вирішенням буденних проблем, цікавою грою та нетрадиційною манерою виконання. Сцена зустріла глядача напівтемрявою. “Що це? Нічого не видно!” – обурювався хтось позаду, а тим часом адміністрація театру замість звичного “Зробімо ще один крок до Європи – вимкнімо мобільні телефони!”, попередила: “Сьогодні в нас надзвичайна вистава, і все в ній відбуватиметься навпаки: якщо в житті темрява, то на сцені – світло. Якщо ж на сцені темрява, то в житті – світло”. Глядачі лише знизували плечима, нетерпляче очікуючи, про що ж власне йдеться.

Пояснення виявилося до банальності простим. За сюжетом, у помешканні бідного митця-авангардиста, який саме чекає на візит поважного мецената та батька своєї нареченої, зникла електроенергія. Щоб передати весь комізм ситуації якнайкраще, сцени, коли у квартирі зникала електроенергія, актори грали за цілковитого освітлення. А ті короткі моменти з’яви світла (бодай від запаленого сірника чи спалаху запальнички) від­працьовували в цілковитій темряві. Таке вирішення гри вистави неначе промовляло само за себе: “Часто те, що ми приховуємо, є значно кращим за те, що виставляємо напоказ”. Не знаємо, чи можна однозначно погодитися, що воно є кращим, однак веселішим і кумеднішим – однозначно.

Режисер-постановник вистави – лауреат режисерської премії “Експеримент” Національної спілки театральних діячів України Сергій Кузик – створює чималі пластичні головоломки для акторів, пропонує їм рухатися нібито в повній темряві за сліпучого сценічного світла. Темрява безжально висвічує і виявляє бажання, прагнення, характери персонажів. Проливає світло на справжні почуття, цінності. Саме в “темряві” вдається виокремити справжнє від уявного.

А тим часом на сцені митець разом із нареченою Керол готують скромну квартиру, яку Бріндслі знімає в одному з лондонських старовинних будинків, до поважного візиту. Щоб справити на гостя вигідне враження, Бріндслі без дозволу “позичив” антикварні меблі у свого сусіда Гарольда, власника крамнички порцеляни, який саме поїхав у відпустку. Однак саме в той момент, коли простір помешкання вдало декоровано дорогими вазами й витонченими статуетками, зникає електроенергія. Так починається “темна історія” (оригінальна назва вистави Шеффера) – каскад комічних ґеґів, нісенітниць і непорозумінь, сміховинних подій і ситуацій, викриттів і відкриттів.

Однак, попри комедійний характер, пересипану молодіжним сленгом мову вистави (“Випий і розслабся. Все буде окей!”) і лайку (“Рагуль” тощо), постановка торкається низки соціальних (шлюб із розрахунку, соціальна нерівність, домінування грошей над коханням) і навіть мистецьких проблем (цінність чи безцінь (?) сучасних мистецьких творів). “Це тепер називається мистецтвом? Це радше скидається на знаряддя окопи копати чи опудало на городі стояти”, – презирливо говорить про авангардові роботи Бріндслі батько його нареченої. Остання ж усіляко прихвалює роботу, адже є велика ймовірність “сплавити” її багатенькому поціновувачу арт-творів. “По-справжньому” оцінив роботу, назвавши її “квінтесенцією сучасного мистецтва”, лише меценат Шульц, який, однак, як виявилося згодом, був не мистецтвознавцем, а... чорноробом. У темряві та метушні мешканці видали бажане за дійсне, відтак довгоочікуваний гість – мільйонер Шульц – виявився звичайнісіньким електромонтером Шварцом, який саме прибув відновити електроенергію в будинку.

Справжній шквал оплесків зірвав монолог п’яної сусідки Гарольда міс Фернівел (народна артистка України Жанна Тугай): “Що за часи? Мій татечко завжди говорив: “Які часи – такі діла”. Дівиці в міні-міні-міні-спідницях, хлопці з патлами, діти емо, еніме, енігма... Але скоро всьому настане кінець. Кінець глобальному потеплінню, кінець кААліціям (ця фраза особливо пожвавила глядацьку аудиторію), кінець, кінець, кінець...”

Виставу можна переглянути 27 березня о 18.00.