Медіамагнати мають виховувати смаки людей

Розмова з Віктором Цараном, музикантом

“Пахне повітря згадками...” – саме цими словами з однойменної пісні можна окреслити атмосферу, що панувала у клубі-кафе “Лялька” на концерті музиканта, співака, композитора, автора текстів до власних композицій Віктора Царана.

У теплій обстановці друзі, котрих виявилося чимало, разом із легендою львівського бард-року перегортали сторінки-“замальовки” пам’яті. Однак того вечора звучали не лише музичні спогади – пісні першої половини 1990-х (“Я живу в телефонній буді”, “Танцюючий день”, “Нічна замальовка”, “Пора, пора”), а й твори, написані пізніше, україно- й англомовні. Назвали концерт “Міжконтинентальна осінь”. Міжконтинентальна, бо музикант, який нині мешкає в США (в містечку Пало-Альто, неподалік Сан-Франциско), цієї осені завітав на Європейський континент – у Лондон, а звідти – в Україну, до Львова – додому. Свого часу Віктор навчався тут на філософському факультеті університету, згодом, 1994-го, поїхав до США навчатися за спеціальною програмою опанування комп’ютером для незрячих. Нині він працює програмістом і консультантом у найбільшій інтернет-компанії світу і продовжує писати музику.

– Яким вітром занесло до Львова сьогодні?

– Я був у Лондоні у справах. Подумав, якщо вже так близенько додому, то як же не заїхати в Україну. І оскільки не був тут уже три роки, звичайно, хотілося відвідати батьків, побачити друзів – у Львові їх дуже багато. А вони, дізнавшись, що я приїжджаю, організували мій концерт, а також інтерв’ю на радіо й телебаченні; таким чином вийшов навіть більше “медіальний” візит, аніж сподівався.

– А назовсім повернутися не плануєте?

– Про це важко говорити. Я переконався, що в житті ніколи нічого не можна прогнозувати. От рік тому планував повернутися в Європу, але з’явилася робота в Каліфорнії – і ми з дружиною (свою “половинку” – Кароліну, родом із Польщі, – Віктор також зустрів під час навчання у США, – “Газета”) вирішили ще залишитися. Тож ніхто не знає – може, за рік, два, три чи п’ять...

– Над чим тепер працюєте?

– Записую новий альбом, який називатиметься “Свіжа м’ята”. Він буде двомовним – англійською й українською. Матиме інструментальні речі. Працюю над збіркою і в студії звукозапису, і вдома, де зібрав достатньо обладнання. Записую трошки дивно – ніби частинками. Звичайно, важко через те, що робота насичена (Віктор працює в інтернет-компанії Yahoo.com програмістом і консультантом щодо освоєння комп’ютера людьми з фізичними вадами, – “Газета”). Здебільшого лише у вихідні можу щось робити. По краплинці – так і складається.

– В інтерв’ю радіо “Голос Америки” 2004 року ви сказали, якби мали вибір, то зробили б музику своєю першою професією. Відтоді щось змінилося?

– Важко сказати. Звісно, якби був вибір, то так би воно й сталося. Але тепер я більш реально дивлюся на речі й мені здається, що музикою можна займатися незалежно від того, на сцені ти чи ні. Нині є трохи більше можливостей – можна продавати свою музику через інтернет, грати в нічних клубах. Не обов’язково виступати на стадіонах, аби знайти свою публіку.

– А де виступаєте в Америці?

– Здебільшого в кав’ярнях. Знаходжу собі заклади, яким до вподоби моя більш спокійна музика.   Граю трошки свого українського і трошки англійського, нового. А ще дуже зацікавився боса-новою. Мені цей стиль близький, та й відповідає атмосфері кав’ярень.

– Ви називаєте свою музику soft jazz – м’який джаз. Що це означає?

– Дуже важко окреслювати музику. Але я так придумав: софт джаз, бо в принципі в кожній моїй пісні є джазові гармонії, я завжди намагаюся, щоб це не була дуже проста акордова структура, а щось цікавіше. Навіть у баладах завжди використовую переходи з акорда на акорд, модуляції тощо. І оскільки моя музика все-таки дуже мелодійна, вона дещо “не дотягує” до такого джазу, яким його знають усі. Тому я назвав її soft jazz – м’який, ніжний джаз.

– А вам вдається стежити за розвитком музичного простору України? Чи можете виділити загальні тенденції, негативні, позитивні моменти в розвитку вітчизняної музики – наприклад, за останніх десять років?

– Намагаюся. Я не сказав би, що цілковито поінформований про те, що діється в нашому музичному просторі, але кількох днів, упродовж яких я перебуваю в Україні, мені вистачає, щоб сформувати певну думку. Я неодноразово казав: шкода, що в нас наразі дуже багато популярної музики намагається копіювати російську. Поп-музика повинна існувати, але важливою є якість продукту. Скажімо, одна радіостанція вмикає якусь російську пісню, а потім слухаєш українську композицію – звучить майже те саме; створюється враження, ніби це все роблять ті самі продюсери, ті ж звукоінженери. Якщо хочемо бути європейською державою, нам потрібно дбати про власну презентацію, піклуватися, щоб і наша музика звучала по-європейськи. Звичайно, “плюс” у тому, що на радіо з’явилося більше української музики. Навіть якщо вона не найвищої якості – з чогось треба починати.

– Маєте власний рецепт того, щоб українська музика звучала “по-європейськи”?

– У нас складна ситуація: хотіли б мати більш європейську музику, проте свідомість багатьох людей, особливо молоді, на жаль, така, що коли цій молоді дають музику в якомусь конкретному форматі – вона бере її такою, як є. Якби  медіамагнати, тобто люди, які дійсно мають вплив на ситуацію в медіа, більше дбали про те, щоб в ефірі звучала різна музика, то, думаю, це виховувало б смаки молодих людей, які, відповідно, хотіли б слухати різну музику й вимагали б трохи іншої. Але коли подають тільки одне... Це так, як  щодня їсти борщ, а коли людині даси, наприклад, грибний суп, він може не сподобатися, тому що вона ніколи в житті його не куштувала. З музикою те саме. Люди, які  можуть вирішувати, що повинно бути в ефірі, відповідальні за те, що не дали змоги дізнатися слухачам: у світі є щось інше. Для України це глобальна проблема, пов’язана з браком спеціалістів.

– Музика для вас – це…?

– Для мене музика – щось, що завжди супроводжує, це таке моє шосте або навіть сьоме чуття; через неї можна переживати якісь моменти, нею можна насолоджуватися. Музика є тим, що я хочу з неї зробити, тобто, якщо хочу мати якусь насолоду, то ввімкну щось гарне і насолоджуватимуся, якщо хочу відпочити – для цього є інша музика. Простіше, музика – це супутник у житті. Музика – це музика.

Розмовляла Ірина Шутка