Орган відіграє важливу суспільну роль

Розмова з Гі Бове, швейцарським органістом

Як уже анонсувала “Газета”, суботнього вечора в залі органної та камерної музики відбулася протокольна здача відреставрованого львівського органа. Щоправда, про офіціоз свідчили хіба що нетривалі промови на початку, присутність серед численної публіки в залі можновладців обласного та міського рангів, а також президента чеської фірми Rieger-Kloss, колись виробника, а нині реставратора органа.

Для більшості ж присутніх вечір ознаменував початок першого міжнародного фестивалю “Ренесанс”, безпосередньо пов’язаного з відродженням нашого органа, та зустріч із “зіркою” світового масштабу – органістом зі Швейцарії Гі Бове. До Львова він приїхав з ініціативи своєї учениці, колишньої львів’янки, яка чимало долучилася й до реставрації інструмента, Ірини Цайтц. Гі Бове захопив львів’ян виконанням музики Баха, Шумана, Ліста та власних дотепних композицій, а після концерту погодився відповісти на запитання журналіста “Газети”.

– Як ви оцінюєте звучання львівського органа сьогодні?

– У звуковому аспекті це інструмент, який має дуже багато можливостей. Саме для Львова вони особливо важливі: розширення репертуару, стилістичне збагачення, звучання значно більшої кількості органної музики. З технічного боку ще є певні проблеми, проте це дрібнички, які загалом не впливають на якість звучання.

Пневматичні інструменти на загал є дуже тендітними, на їхнє звучання може впливати вологість повітря, температура тощо. Можливо, ви й помітили це на прикладі тих чи інших тонів. А якщо не помітили – дуже добре (посміхається).

Ця система була спланована для певного типу органа, але саме львівський його вже переріс, став значно багатшим, барвистішим. Проте все це – проблеми органістів, а не публіки. Слід зазначити, що присутність органа в культурному середовищі будь-якого міста є дуже важливою. Це інструмент, який, на відміну від інших, завжди відігравав не лише важливу естетичну, а й суспільну роль, якимсь дивовижним чином згуртовуючи довкола себе кола інтелігенції.

– Кажуть, що цей орган найкраще надається для виконання романтичної музики. Плануючи програму свого концерту у Львові, ви, схоже, пам’ятали про цю особливість, адже в центрі опинилися твори Шумана та Ліста.

– Звичайно, я думав про це. Але знав львівський орган лише з опису, а з цього можна небагато почерпнути. Тож тепер, коли я вже “знайомий” зі звучанням львівського органа й виступатиму тут наступного разу, розширю свій репертуар – на цьому органі таке можливо.

– Відомо, що традиції органної музики є відмінними, скажімо, в Німеччині та Франції: різниться не лише музика (особливо романтичної епохи), тип виконавства, а нерідко й самі “проспекти” органів. Ви походите зі Швейцарії, де дві культури – німецька та французька – дуже часто знаходяться немов на перехресті. Чи позначається це якось на традиціях органного виконавства вашої країни?

– Хоча Швейцарія й маленька держава, але мовні та культурні межі тут дуже відчутно: в “німецькій” частині орієнтуються передовсім на Німеччину, у “французькій”, відповідно – на Францію. В одній більше працюють, в іншій – відпочивають (сміється). А є ж ще й італійська частина… Щодо органного виконавства, то впродовж віків виробився своєрідний “швейцарський стиль”. Часто він є наслідком елементарного незнання двох згаданих традицій: просто вибирають певну частину німецької, а певну – французької, так здійснюють “нові відкриття”. А загалом те, що домінує у Швейцарії, – це насамперед добре органне ремісництво, і значною меншою мірою виконавська творчість. Сучасний орган – це взагалі комбінація різних стилів.

– У ваших органних творах відчутно щонайрізноманітніші впливи – від Астора П’яццоли до стилю “нью орлінз”. Чи означає це, що орган нині має не лише велику історію, а й перспективне майбутнє?

– Звісно, так. Хоча не думаю, що мої твори є “типово швейцарськими”. Я з юності дуже багато подорожував і часто у своїх композиціях відображав власне враження від побаченого.

Орган – це інструмент, який, немов дерево, зростав на певному історичному ґрунті. Так виробилися різниці національних органних шкіл – італійський історичний інструмент звучить, наприклад, зовсім по-іншому, ніж французький чи іспанський. Інспірації ж у будь-якому випадку дає стара органна школа. З цього досвіду виникає синтез із сучасними техніками й напрямами – й у композиції, й у виконавстві. Тому в мене дуже багато музики – нової музики, написаної для старовинних інструментів.

– Олів’є Мессіан – знаменитий французький композитор та органіст ХХ ст. – вважав, що слух у композитора, котрий грає на органі, значно багатший, порівняно з його колегами. Ви також дотримуєтеся цієї думки?

– Узагалі-то, ні. Охоче вірю, що це говорив Мессіан – знаменитий передовсім як композитор, який також грав на органі. Я ж – органіст, котрий деколи пише музику. І вона здебільшого є “прив’язаною” до мого інструмента. Органні композитори назагал є доволі односторонніми, вони цікавляться насамперед своїм інструментом, прагнуть збагатити його репертуар. Не вважаю себе композитором, це радше хобі.

– Але ж у вас чимало творів і в інших жанрах, наприклад, опера, кіномузика.

– Так, свого часу писав дуже багато музики до фільмів, імпровізацій. Адже маємо у Швейцарії два спеціальні “кінооргани”. Щороку навесні тут відбувається фестиваль німого кіно, і я щонайменше два вечори супроводжую ці історичні стрічки на органі. Проте кіномузики як такої не пишу вже давно.

– Ви відомі в Європі не тільки як виконавець, композитор, а й як педагог. Зокрема, впродовж останніх 17 років ведете органний клас у музичній академії міста Базель. Чого очікуєте передовсім від своїх студентів – вірності історії чи відкритості новим ідеям?

– Я очікую, що вони розкриють самі себе та зможуть відбутися як самостійні митці, не наслідуючи нікого. Звичайно, можна навчити і студента без таланту – дати йому основи техніки, навичок, умінь, однак це нецікаво. Значно цікавіше знати не те, що студент уміє, а те, що він думає. Тому дуже радію, коли в моїх найкращих учнях слухачі не можуть “розпізнати” їхнього вчителя – це означає, що вони стали самі собою, розкрили власні світи.

– Ви вже виступали в Україні?

– Так, двічі в Києві та двічі  в Одесі, в 1970-х – на поч. 1980-х років. У Львові – вперше, та, слід сподіватися, не востаннє. Навіть більше – на початок жовтня цього року ми вже запланували своєрідний конгрес органістів. Це такі міжнародні зустрічі випускників мого класу, й не лише ті, що відбуваються в середньому що три роки в країнах, звідки походить хтось із членів цього своєрідного органного товариства, моїх колишніх студентів. Ми вже збиралися у Швейцарії, потім у Бремені (Німеччина), в Йокогамі (Японія), Генуї (Італії). Нарешті тепер зустрінемося у Львові. Загалом товариство налічує близько 50 учасників – щонайменше половина завжди збирається на такі зустрічі. Заплановано концерти, майстер-класи. Потрібно зробити це цікаво та зі смаком. Одразу після повернення хочу розіслати їм листи, розповісти, наскільки це цікаво та важливо, а також наголосити, що відвідини Львова можуть стати не лише мистецькою, а й справжньою туристичною подією в їхньому житті.

Розмовляла Лідія Мельник