Блиск і злидні ХІІІ Форуму книговидавців

“ХІІІ львівський Форум видавців є найголовнішою книжковою подією року в Україні”, – зазначено в усіх прес-релізах Форуму.

І навіть попри всі граматичні сумніви, зумовлені прикметником “найголовнішою” (не достатньо було б “головною”?), важко заперечити правильність цього твердження. Львівський Форум – справді єдиний книжковий ярмарок в Україні, який привертає до себе увагу практично всіх працівників книжкової галузі.

Марно щороку запитувати себе, добре це чи погано, адже жодна з відповідей не здатна нічого змінити у традиції, яка давно встановилася. І насправді однозначної відповіді на це запитання не існує. Добре, що існує хоча б один повноцінний книжковий Форум у країні, який сприймають серйозно не лише українські, а й зарубіжні видавці й автори. Добре, що практика організації цього Форуму старанно намагається наблизитися до прийнятих у світі стандартів. Добре, що львів’яни вдячно сприймають усі ці старання та що охочі щороку перед входом до Палацу мистецтв упродовж трьох днів шикуються в довжелезні черги, щоб потрапити на книжкове свято. Добре, що з кожним роком організатори докладають усе більше зусиль для того, щоб відокремити свято у вигляді найрізноманітніших літературних акцій від “бізнес-форуму”, напруженої праці видавців біля численних стендів у задушливих коридорах Палацу мистецтв.

Але з іншого боку, дуже прикро за те, що, попри успішний тринадцятирічний досвід існування, Форум так і не зміг завоювати належної прихильності можновладців та отримати відповідну державну підтримку. Принаймні хоч трохи помітну. Прикро й те, що намагання зосередити всі найважливіші літературні акції саме на Форумі призводять до того, що протягом решти року в книжковому житті країни панує практично повна летаргія, а навіть якщо й відбуваються якісь акції, то переважно проходять повз увагу ширшої аудиторії, звиклої, що “час читати” в нас чітко лімітований кількома вересневими днями. Не менш прикро й те, що у Львові фактично не існує залів, у яких було б зручно проводити літературні чи музичні акції, не кажучи вже про їхнє поєднання. Тіснява, задуха, переповненість, відсутність належної акустики та звукопідсилювальної апаратури – в таких суворих умовах відвідувачі Форуму змушені насолоджуватися спілкуванням з улюбленими письменниками.

Потрібно віддати належне львів’янам і гостям, які щороку приїздять на Форум, – усі вони мужньо долають труднощі, а незмінно великі натовпи слухачів і глядачів можна спостерігати навіть під час ранкових літературних акцій.

Перенесення частини цьогорічних презентацій до  університету не принесло сподіваного полегшення – попри наявність там достатньої кількості просторих аудиторій, презентації відбувалися в тісних безповітряних кімнатках, знайти які не завжди вдавалося навіть студентам Франкового університету. У гостей Форуму, які приїхали з інших міст, лабіринти цього ВНЗ спричиняли справжню паніку, адже там триває ремонт, і через це відсутні навіть ті нечисленні вказівники та номери аудиторій, які допомагали зорієнтуватися там раніше. Я вже не кажу про відсутність афіш і всюдисущий сморід каналізації, який скоро стане “фірмовою” ознакою національного закладу вищої освіти.

Приємно спостерігати за тим, як щороку все більше людей приходить на Форум не лише для того, щоб дешевше придбати підручники та декілька випадкових детективів, а й щоб довідатися про літературні новинки, побачити улюблених авторів, узяти автографи, поспілкуватися з ними під час презентацій. Щороку розширюється коло читачів сучасної української літератури, пристосовується до їхніх потреб і сама література, а точніше видавнича галузь: спектр книг, презентований щороку, стає все ширшим, з’являється більше цікавих новинок і відомих авторів. Зростає увага до літератури й із боку ЗМІ. Рецензії на книги, інтерв’ю з авторами перетворилися на постійні рубрики багатьох газет і журналів, українські книги рецензують не лише україномовні, а й російськомовні друковані мас-медіа, все частіше відвідують літературні акції радіо- та тележурналісти.

Центральною подією цьогорічного Форуму, безумовно, став Міжнародний літературний фестиваль, співорганізаторами якого були Берлінський літературний колоквіум, німецький культурний інститут Allianz і Польський інститут у Києві. На фестиваль зібралося близько 40 авторів із восьми країн світу, серед них такі зірки сучасної німецької прози, як Інґо Шульце та Томас Бруссіґ, книги яких уже перекладали українською, вроцлав’янин Міхал Вітковський (на Форумі презентували переклад його скандально відомого роману “Хтивня”), всесвітньо відомий російський літератор Віктор Єрофєєв, роман якого “Хороший Сталін” також переклали українською. І саме наявність таких перекладів принципово відрізняє фестиваль від міжнародних літературних акцій на Форумі в попередні роки. Українські автори, часто не менш знані, ніж гості, представляли запрошених – Юрій Андрухович (ініціатор фестивалю), Остап Сливинський (організатор), Тарас Прохасько, Сергій Жадан, Андрій Бондар та інші. Практично кожен із заходів фестивалю демонстрував, що охочих послухати прийшло значно більше, ніж здатні вмістити камерні приміщення, в яких зазвичай проводять у Львові презентації. Це приємно, але, мабуть, у майбутньому потрібно врахувати цей досвід і проводити акції у відповідних залах. Або й узагалі організовувати фестиваль незалежно від Форуму, аби дати львів’янам змогу згадувати про літературу принаймні двічі на рік.

Несподіваним розчаруванням виявилися підсумки традиційного конкурсу “Найкраща книга Форуму”, який проводять щороку (див. “Газету” від 15.09). Замість відзначити найгучніші поетичні чи прозові новинки, найбільш активних авторів чи перекладачів, члени журі віддали перевагу “візуальному оформленню”, виданням на зразок “Подільська народна вишивка (Етнографічний аспект)”, “Грані світу. Україна-Японія: дерев’яна архітектура” чи “Іконостас Церкви Воздвиження Чесного Хреста з монастиря Скит Манявський: Альбом-каталог”. Таким чином журі конкурсу повторило щорічну помилку організаторів “Книги року”, відзначивши не ті книги, які можуть зацікавити читачів і стати бестселерами завдяки нагороді, а “репрезентативні” видання, які купують із подарунковою метою й не для читання, а для того, щоб поставити на полицю. Попередні роки призвичаїли до того, що нагороди Форуму видавців були приємною альтернативністю “офіційній” культурі та звертали увагу не лише на фольклорно-етнографічні альбоми, а й на книги актуальної літератури чи запізнілі першопереклади світової класики. Шкода, якщо ця тенденція збережеться, і відзнака почне нагадувати Шевченківську премію й інші офіційні нагороди, які аж ніяк не сприяють покращанню продажу книг чи зацікавленню ширшої громадськості.

І наостанку ще трохи позитивної статистики – цьогорічний Форум побив власні рекорди в усіх кількісних показниках – понад 580 учасників, близько 500 видань, поданих на конкурс, і більш ніж 200 презентацій.

Наталка Сняданко