Долаючи час: Завершився фестиваль Бруно Шульца

Увесь минулий тиждень мистецький Дрогобич жив насиченим різнобарвним життям.

Дні Шульцфесту вкотре нагадали дрогобиччанам, у якому урочому місті вони мешкають і як манить земля фантасмагоричного Бруно гостей з усіх усюд : від Стокгольма до Мельбурна, від Чикаго до Токіо. Крок за кроком триває усвідомлення і пересічними городянами, і владою, яка репрезентує їхні інтереси, що всякий плід, який виріс на цій землі, – частина “нашої” спільної культурної спадщини, елемент сучасного українського культурного процесу, рівно ж як і світового.

Кожен день фестивалю був особливим, кожен мав якусь “родзинку”. Годі навіть перерахувати все, що діялося в ці по-осінньому теплі, лагідні, цинамоново-листопадові дні в старовинному Другому Бичі. Відтак обмежимося лише основними акціями.

Дуже цікавою та повчальною була презентація “Поліфонія культур” осередку “Брама Гродзка – театр НН” із Любліна. Цей мистецький центр оповідає глядачам про культурно-мистецьку спадщину тамтешнього Пограниччя і досліджує, зокрема, все, що пов’язане із втраченим уже єврейським Любліном. У доробку “НН” також чимало виставок, зустрічей, імпрез, які представляють культуру найближчих сусідів – України та Білорусі.

Увечері у вівторок, 14 листопада, в кафе “У Фросі” (не лише університет був “сценою” в дні фестивалю) Вітек Домбровські з того ж таки “Театру НН” показав фантастичну, сповнену тонкого гумору “Хасидську притчу” (режисер Томек Пєтрасєвіч). Це може видатися певним парадоксом, проте не в Польщі, де шанобливо і творчо ставляться до мультикультурної спадщини, – в суто польському театрі вдалося відтворити дух і атмосферу люблінського єврейства.

У дні фестивалю його гості й учасники-дрогобиччани переглянули чимало документальних фільмів, які дають змогу іншими очима поглянути на наше спільне Пограниччя, збагнути, що його національне розмаїття – особливий феномен, основа духовності міжвоєнної Європи. Насамперед варто згадати кіноретроспективу люблінського фестивалю документалістики “Роздоріжжя Європи”. Автора представлених стрічок Гжегожа Лінковського добре знають у Дрогобичі, адже він зробив як сценарист уже два фільми, присвячені нашому місту та Шульцовим слідам у ньому. Свої картини “Спогад з Бендзіна”, “Поклик щоденності”, “Імпресія з Дрогобича” показав також Войтек Грабовскі.

Із театральних проектів, представлених на фестивалі, варті уваги насамперед спектаклі молодіжної групи театру імені Леся Курбаса зі Львова “Овідій. Метаморфози” та Demiurgos plus за прозою Бруно Шульца у виконанні студентського театру “Альтер” Дрогобицького університету. Та найбільше захопили аудиторію моновистава Олександра Оверчука “Площа Святої Трійці” й глибоко філософська постановка “Борозна” театру “Пластична сцена” Люблінського католицького університету (режисер Лєшек Мондзік), дія якої відбулася у приміщенні костелу Святого Бартоломея.

Паралельно з мистецькими акціями тривала наукова конференція “Бруно Шульц і культура Пограниччя”, участь у якій узяли провідні літературознавці та мистецтвознавці з Кракова, Любліна, Дрогобича, Сум, зокрема професори Єжи Яжембскі, Леонід Тимошенко, Єжи Свєнх, доцент Євген Пшеничний тощо.

Цинамонові дні в Дрогобичі цього разу вирізнялися ще й тим, що було організовано низку зустрічей і відвертих розмов із відомими літераторами України та Польщі. З гостями й учасниками фестивалю спілкувалися поет Вальдемар Михальський – редактор квартальника “Акцент”, який виходить друком у Любліні, та живий класик польського поетичного слова й перекладу Богдан Задура – редактор журналу “Творчосць”, широко відомий також як палкий промотор сучасної української літератури, укладач знаної антології перекладів найкращих українських віршів сучасних поетів.

Завітали до Дрогобича й українські літератори, які працюють у “Львівській газеті”, – Андрій Павлишин і Наталка Сняданко. Наталка прочитала уривки зі свого нового роману “Синдром стерильності”, поділилася міркуваннями про те, що означає для неї особисто Пограниччя культур. Андрій же розповів про свої взаємини із творчою спадщиною Бруно Шульца – як перекладача й учасника ювілейного проекту 2002 року, про власні перекладацькі вподобання, здійснені та майбутні проекти. А ще представив публіці нещодавно видану в Києві “Духом і літерою” збірку “Незачесаних думок” львів’янина та сучасника Шульца Станіслава Єжи Лєца. Наталка Сняданко вперше побувала у Дрогобичі, була в захопленні від його унікальної культурної спадщини, зокрема, мальовидел церкви Святого Юра. І парадокс ситуації полягав хіба що в тому, що її гідом стала давня знайома – журналістка з Тель-Авіва Мірі Паз, яка за декілька днів фестивалю буквально “вивчила напам’ять” рідне місто своїх дідуся й бабусі.

Натомість учитель-словесник із Томашува Мазовєцкого Збігнев Мільчарек презентував громадськості свою бібліофільську серію “Телеграми звідтіля”, в якій опубліковано не лише книги про Шульца та Дрогобич, а й спогади про покійного вже професора Владислава Панаса – людину, яка стояла біля витоків нинішніх урочистостей.

Мабуть, найважливішим днем фестивалю став завершальний – неділя 19 листопада. Розпочався він спільною молитвою на місці трагічної загибелі Бруно Шульца. Кадіш прочитав голова місцевої єврейської громади Йосиф Каріна. Відтак слово взяли священик кафедрального собору Святої Трійці УГКЦ о. Мирослав Соболята й о. Бруно з костелу св. Бартоломея. А на завершення виконавчий директор фестивалю Віра Меньок із Дрогобицького полоністичного центру запросила Влодка Кауфмана відкрити своїм артистичним проектом пам’ятну таблицю на тому місці, де 19 листопада 1942 року геніальний митець упав від пострілів гестапівців. Це чи не перша така меморіальна таблиця, вмонтована у тротуар. Її фундатором став Фонд Януса Павліката (Люблін, Варшава), а виконав таблицю художник із Любліна Анджей Антоні Відельскі.

Своєрідною ж кульмінацією фестивалю став виступ у Картинній галереї Шульцового учня Альфреда Шраєра. У супроводі акордеона (Тадей Серватка) та фортепіано (Лев Лобанов) літній музикант, на долю якого припали всі драми та випробування трагічного ХХ століття, співав єврейських, польських, українських пісень, і здавалося, що час і роки не владі над цим чоловіком.

А завершився Шульцівський фестиваль традиційним факельним походом містом. На 14 зупинках, пов’язаних із пам’яттю видатного дрогобиччанина, лунали уривки з прози майстра польською й в українському перекладі. А попереду – нові зустрічі з Бруно.

Леонід Гольберг

для газети

Мірі Паз

журналістка, Тель-Авів

Фестиваль був фантастичним, для мене все було особливо зворушливим. Я дуже хочу після повернення написати про Шульца та його гарне місто. Тим паче, що тут – моє коріння, тут жила родина мого батька.

Тереза Панас

доктор психології, почесний гість фестивалю, Люблін

Я дуже тішуся, що змогла взяти участь в урочистостях у місті, яке демонструє відсутність будь-яких мовних, релігійних чи ще якихось інших бар’єрів і перешкод. Тішуся також, що була на відкритті таблиці, чого так прагнув мій покійний чоловік. Ми з донькою хотіли б, щоб атмосфера співвідчуття і співрозуміння у Дрогобичі тривала до кінця світу і ще на один день довше.

Аріко Като

докторант Ягеллонського університету, Токіо

Я вперше в місті Шульца, якому присвячена моя наукова робота. Мені сподобалися і сам Дрогобич, і фестивальні заходи, і дрогобиччани. А ще ваша незвична для мене осінь. З’явилися нові друзі, завдяки яким Польща й Україна стали ще ближчими, завдяки яким знову й знову хочеться повертатися сюди.

Отець Мирослав Соболта

священик кафедрального собору Святої Трійці , Дрогобич

Насамперед мене як священика вразили дуже доброзичливі людські стосунки між учасниками фестивалю. А ще – велика повага до людини, яка жила в нашому місті, розуміння значення його мистецтва та феноменальної культури Пограниччя. Дуже радий, що ближче пізнав пана Шраєра, почув його чудовий спів, побачив іще одну поважну дрогобицьку постать.