Фахівці фахово руйнують Львів і фахово себе вибілюють

Актуальність проблеми збереження архітектурної забудови Львова завдяки не в останню чергу принциповій позиції та діям громадських організацій набуває гостроти, що заставляє чиновників від архітектури заговорити й дати хоч якісь пояснення щодо руїн нашого обшарпаного “П’ємонту”.

5 березня “Львівський портал” надав слово Лілії Онищенко, в. о. начальника управління охорони історичного середовища, коментар якої подано під заголовком “Попередні роки втрачені для охорони культурної спадщини”.

Констатація міським чиновником доконаного очевидного факту перетворення архітектурних шедеврів на руїни вельми похвальна, але спотикається на одне “але”. Оцінку дає не просто чиновник, а чиновник із багаторічним стажем роботи в царині збереження львівської архітектури, яка до того ж декілька років обіймала посаду заступника начальника міського управління охорони історичного середовища, тобто мала в руках реальні важелі, цілком придатні для того, щоб “попередні роки” не “були втрачені для охорони культурної спадщини”.

Ніколи нікого не критикувала б просто задля критики, особливо такого професіонала, яким, без сумніву, є пані Онищенко. Проте пояснення, викладені в коментарі Лілії Сергіївни, підтверджують, що саме фахівці фахово руйнують Львів, тому “розбір польотів” у моєму баченні подається з метою аналізу допущених помилок (недбальства, невідповідності службових дій службовим посадам) і недопущення їх у майбутньому – якщо ми щирі у своєму прагненні зберегти те, що залишилося, для наших дітей і внуків, для прийдешніх поколінь, якщо маємо амбіції позиціонувати себе в очах цивілізованого світу європейцями, а не варварами-руйнаторами власного культурного надбання.

“Треба пам’ятати, що за все, що коїться в місті, відповідає міська рада та управління охорони історичного середовища в межах наданих йому повноважень”, – справедливо зазначає в. о. начальника управління охорони історичного середовища. І далі: “Я вважаю, що основним завданням управління охорони історичного середовища тепер є інформувати міську владу та міського голову про те, що нині відбувається зі збереженням історико-архітектурної спадщини”.

Акценти зміщені. Без сумніву, “за все, що коїться в місті” стосовно збереження (а тепер правильніше – руйнації), “відповідає управління охорони історичного середовища в межах наданих йому повноважень” як структура міської ради, тільки завдання та повноваження полягають зовсім не в інформуванні міської влади та міського голови “про те, що нині відбувається зі збереженням історико-архітектурної спадщини”. Згідно з інформацією, розміщеною на сайті Львівської міської ради, підконтрольне нині пані Онищенко управління має таке завдання: “Управління забезпечує реалізацію основних напрямів державної політики у сфері охорони та використання об’єктів культурної спадщини. Здійснює на території м. Львова контроль за виконанням законодавства про охорону культурної спадщини всіма державними органами, установами, організаціями і підприємствами незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, а також посадовими особами та громадянами”.

Для реалізації поставленого завдання управління наділене такимим повноваженнями:

“Управління охорони історичного середовища здійснює низку повноважень на території історичного ареалу м. Львова:

припиняє виконання робіт із дослідження, консервації, реставрації, реабілітації, ремонту та пристосування об’єктів культурної спадщини, а також інші роботи, що виконують на пам’ятках та в межах їх територій без відповідного дозволу, з порушенням вимог затвердженої науково-проектної документації, методів наукової реставрації, технічних умов виконання робіт;

погоджує дозволи на розміщення реклами;

надає погодження на проведення реставраційних, ремонтних та інших будівельних робіт;

готує та опрацьовує матеріали для видачі завдань на виконання науково-дослідних та проектних робіт;

погоджує передачу в користування та власність приміщень у пам’ятках архітектури;

укладає з власниками та користувачами пам’яток охоронні договори і т. д.”.

Не зайвим було б довідатися, що мають на увазі за скромним закінченням “і т.д”. Чи не перелік послуг (безкоштовних?), надаваних ЛКП “Археологічно-архітектурна служба м. Львова”, яке функціонує при управлінні? А може, умови штампування сумнівних проектів, які продукує фірмочка, котра пригрілася під теплим дахом управління і вже прославилася проектом новобудови нуворишівського стилю на місці зруйнованої пам’ятки архітектури на
вул. Антоновича, 24?

Відповідно до мудрого афоризму Козьми Пруткова, “погану пісню вони виконували хором, розкладаючи відповідальність на всіх співаків”, цілком зрозумілим є бажання пані Онищенко запросити до участі у відповідальності за руйнацію культурної спадщини попереднього (а в перспективі – на сьогодні чинного) міського голову, бо, цитую, “абсолютно не було розуміння міського голови ні щодо проблем, ні щодо способів їх вирішення. Замість того, щоб щось зберігати, управління піддавалося забаганкам міського голови”.

Доречним було б у цьому місці зацитувати витяги п. 1 ст. 6 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, який Верховна Рада України ухвалила 8.06. 2000 р., а саме: “до повноважень органів охорони культурної спадщини міського самоврядування належить:

1) здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини;

6) забезпечення захисту об’єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження;

8) організація розроблення та погодження відповідних програм охорони культурної спадщини;

12) видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам’яток місцевого значення, припинення робіт на пам’ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них;

17) застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону”.

Зверніть увагу, пані Онищенко, закон наділяє переліченими повноваженнями саме ваше управління, а не міського голову. Тож чи не могли б ви принаймні вибірково назвати поруйновані архітектурні шедеври, стосовно яких здійснювали контроль, забезпечували захист, розробляли відповідні програми, видавали розпорядження на припинення незаконних робіт, робили подання в прокуратуру на застосування фінансових санкцій, але ваша праця розбивалася об мур забаганок міських голів?

Якщо, згідно з п. 6 ст. 3 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, “рішення (розпорядження, дозволи, приписи) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов’язковими для виконання юридичними і фізичними особами”, поінформуйте, яким саме вашим рішенням (розпорядженням, приписам) який саме міський голова протиставив свої забаганки? І ще: “забаганки” надходили вам у якій формі – письмовій чи усній?

Ваша готовність зробити співавтором своїх, м’яко кажучи, помилок міську раду та голову міста повинна навести останнього на роздуми, яка, власне кажучи, архітектурно-охоронна команда йому потрібна: компетентна і здатна користуватися інструментом наданих повноважень на підконтрольному архітектурному просторі, чи така, як зараз? Міські голови приходять і відходять, незмінним залишається лише вміння незмінних чиновників у всіх своїх незмінних гріхах звинувачувати екс-мерів. І це вміння відшліфоване до віртуозності.

Хто ж реально оберігає пам’ятки? Хто відповість за їх руйнацію?

Дарія Грицак, юрист,
пенсіонер, мешкає у Львові