Quo Vadis, Львове?

Містобудування – це процес, метою якого є забезпечення тривалого та стабільного функціонування і розвитку міста.

Результатом містобудівної діяльності виступають не стільки окремі об’єкти містобудівного масштабу, які народжуються завдяки цьому процесу, а передусім життєві якості середовища, які постають у кропіткій щоденній праці над втіленням довготривалої стратегії, програм і завдань розвитку міста. Тому індикаторами якості містобудування є рівень і престижність проживання в місті, задоволеність мешканців і своїм містом, і рівнем особистого життя в ньому на щодень.

У містобудуванні невіддільними один від одного є видимі матеріально-просторові результати діяльності, а також невидимі, але гостро відчутні якості середовища, які виражаються у ставленні львів’ян до свого міста. У враженні від міста немає другорядних речей – часто непомітні та, здавалося б, не головні речі стають визначальними в нашому сприйнятті та судженні про місто – і то не лише як спостерігача, туриста, а передусім його мешканця, який на щодень споживає місто як середовище свого життя. Тому опис містобудівної ситуації Львова важливий і мовою цифр, і мовою образів, цікавий із найрізноманітніших позицій: і професіонала-архітектора, і мешканця, і туриста.

Сьогоднішня ситуація

Одним із найважливіших здобутків містобудівного процесу у Львові є збереження та континуація образу міста, який складався віками. Свідченням цього стало прийняття Львова до Списку міст світової спадщини ЮНЕСКО 1998 р., який, можливо, є найбільшим із реалізованих містобудівних проектів за своїм значенням і стратегічними довготерміновими наслідками. Це дало змогу владі та мешканцям поглибити усвідомлення неперехідної цінності історичної пам’яті, матеріалізованої в міському просторі та будівлях Львова.

Під час вирішення стратегічних містобудівних завдань Львова передусім дається взнаки перерва в містобудівному плануванні та проектуванні останніх десятиріч. Окрім того, відсутність досконало вивченої вихідної ситуації міста. Проводять скромні передпроектні дослідження до генерального плану міста, які вимагають тривалого часу, а Львів потребує постійних відповідей на запитання, що виникають у щоденному житті. Відсутність моніторингового спостереження та вивчення Львова призводить до поспішності та необґрунтованості ухвалених рішень, а відтак – помилок стратегічного характеру. Інтуїція та досвід проектантів і влади нерідко хибує та дає неочікувані результати й наслідки ухвалених рішень. Тому так багато невідповідностей нинішнім реаліям у чинному генеральному плані міста, що його 1993 р. затвердив Кабінет Міністрів уже незалежної України.

У поняття розвитку Львова нині треба вкласти не лише територіальний (кількісне розширення), а й структурний (реструктуризація міських компонентів) і змістовно-ідеологічний (зміна ідеології – мети та завдань функціонування міста) розвиток. Адже за кількісними показниками Львів суттєво відстає від європейських міст.

Наприклад, до Львова, що налічує 725,7 тис. мешканців і займає 119,84 км кв. території, подібними в Польщі є Краків (відповідно 757,4 тис. мешканців, 327 км кв.), Лодзь (774 тис. мешканців, 295 км кв.), Вроцлав (636,3 тис. мешканців, 293 км кв.), у Франції – Бордо (660 тис. мешканців, 550 км кв.), у Німеччині – Франкфурт над Майном (641 тис. мешканців, 248 км кв.). Порівняно з європейськими містами, у Львові значно більша щільність розселення мешканців – 5070 мешканців/км кв., натомість у Кракові (2316 мешканців/км кв.), Лодзі (2624 мешканців/км кв.), Вроцлаві (2172 мешканців/км кв.), Бордо (1200 мешканців/км кв.), Франкфурті над Майном (2585 мешканців/км кв.) щільність значно нижча. Така компресійна затиснутість Львова має суттєвий вплив на низку показників та якостей міста. Довжина магістральних вулиць у Львові становить 179,7 км, а в Кракові – 593 км. 2000 року кількість народжених у Львові дорівнювала 7,5 людини
на 1000 мешканців, а померлих – 10,2 (приріст -2,7), у Кракові – народжених 7,8 людини, померлих – 9,3 (приріст -1,5), у Бордо 2000 р. природний приріст становив +6,9 (12,3 народжених і 5,4 померлих на 1000 мешканців.) (джерело: http://epp.eurostat.ctc.eu.int).

Таким чином, декілька найзагальніших показників міста сигналізують тривожність ситуації та змушують усвідомити загрозливість тенденцій, що складаються у Львові.

Нерідко неможливість покращити умови та підвищити життєвий рівень львів’ян є основою стійкого песимістичного прогнозу щодо поступу міської громади та руху суспільства загалом. Є надія, що підвищення заможності львів’ян дасть змогу підняти суб’єктивну самоповагу та значущість людини, самоусвідомлення та самоорганізованість, а отже, і небайдужість, і реальний вплив на своє становище, яке включає й соціальну самоідентифікацію, рівень вимог до оточення, довкілля, середовища життєдіяльності людини загалом.

Важлива роль у зміні психологічних стереотипів населення щодо можливостей впливу на покращання середовища життєдіяльності належить фахівцям-містобудівникам. Містобудівники мусять сформувати зрозумілі міщанам і від їхнього імені концепцію та програми розвитку міста, які фахівці представлятимуть, захищатимуть і допомагатимуть втілювати в життя. Тут постає нова незвична роль архітектора-містобудівника – творця суспільних програм, стратега, ідеолога, адвоката міської громади. Ми мусимо бути готові до цього – громада, влада, фахівці-містобудівники.

Більшості опитаних львів’ян подобається жити у Львові, про що свідчать наші соціологічні дослідження. Порівнюючи ставлення мешканців до Львова загалом 1990 і 2002 рр., 1990 року 75,6% львів’янам подобалося жити у Львові (2002-го – 72,1% опитаних львів’ян), причому майже третині (27,9%) навіть дуже подобалося (2002 р. – 20,1%), і лише 1,6% (1990 р.) львів’ян не подобалося жити в місті (2002-го – 1,7%) (репрезентативна вибірка 1440 респондентів 1990 р. і 483 – 2001-го).

Конкретизуючи місце й умови, районом проживання у Львові 1990 р. були задоволені 46,8% опитаних львів’ян, причому 11,1% із них повністю задоволені ним. Не зовсім задоволені районом, де живуть, були 39,7% львів’ян і 8,5% зовсім ним не задоволені (5,1% не змогли висловити свого ставлення). Район проживання звужує та конкретизує ставлення мешканців до Львова, а з ним зменшується й задоволення середовищем проживання – з 75,6% до 46,8%. Таку різницю оцінок можна пояснити достоїнствами Львова, які жителі черпають, очевидно і зрозуміло, і за межами району проживання. Двір біля свого будинку задовольняв уже лише 19,5% львів’ян, причому повністю задоволені ним тільки 1,8%. Натомість не задоволених двором, у якому живуть, – 70,8%, 31,7% львів’ян не задоволені двором зовсім. Задоволені будинком, у якому живуть, лише 31,4% львів’ян, причому повністю задоволені ним тільки 3% опитаних. Дві третини львів’ян (64%) не були 1990 р. задоволені будинком, де жили, а 17,7% не задоволені ним повністю.

Найбільш болючою для львів’ян, за даними наших соціологічних досліджень, є проблема безпеки проживання в місті. Це питання гостро постало в останні десять років. Тому необхідно виявити криміногенну карту міста – місця асоціальної поведінки, дослідити причини та розробити заходи зі збільшення безпечності проживання в місті, залучивши статистику правоохоронних органів. Важливою є санітарно-епідеміологічна ситуація Львова – показати місця: сміттєзвалища, цвинтарі, очисні споруди, водогони, водозабори (звідки вода), стан забрудненості середовища (чим і наскільки), функціональні та територіальні проблеми, місця концентрації різних типів захворювань на території міста. Значне нарікання висловлюють львів’яни на всю сферу функціонування міста.

Концепція розвитку Львова

Три кити, на яких стоїть Львів: громада, природа, історія.

1. Людська спільнота (громада) Львова хоче жити в безпечному та здоровому місті, яке дозволяє самореалізуватися особистості та комфортно чутися в людському й просторово-часовому оточенні. Це може бути метою розвитку міста та міської громади, або будь-яка інша ідея, що зрозуміла та прийнятна для міщан, відповідаючи специфіці та характеру Львова. Таку ідею-мету має обговорювати й ухвалювати громада.

Наприклад, у Японії затвердили ідею, що “Токіо – динамічне місто, яке розвивається, де можна жити в безпеці та чути себе, як удома” (Токіо – це понад 15 млн. мешканців).

2. Необхідне виявлення ставлення міста до невідновлюваних ресурсів, передусім до природної основи існування міста – це стратегія ефективного доцільного природокористування та необхідного і неминучого природозбереження й природоохорони. Треба виявити біорізноманіття Львова, всі природно-просторові умови та ресурси, їхні компоненти, властивості, стан, можливості та межі їх використання, щоб деградація їх не стала незворотною. Тут необхідно забезпечити та втримати певну міру природної натуральності міського середовища шляхом обмеження антропогенного тиску на територію. Треба зазначити, що у Львові ще дотепер не виявлено природної основи та природного каркасу міста на рівні вимог, які висуває сучасне містобудування. У концепції розвитку міста потрібно виявити натуральну основу існування міста. Рельєф, геологія, гідрографія, рослинність, тваринний світ (звірі, птахи), врешті, клімат мають розкривати природу та біорізноманіття міста як природний містобудівний об’єкт, акцентувати екзоти, виділивши унікальні об’єкти та явища. Потрібно виділити природоохоронні об’єкти на території міста, дати пропозиції щодо їх розвитку та забезпечення статусу (терміново встановити точні межі парків, скверів, садів, їхні режимні зони). Треба показати стан природної основи – забрудненість середовища, ступінь деградації, можливість самовідтворення та необхідні спеціальні заходи щодо зменшення антропогенного тиску на природну основу міста, а також розробити режимні зони охорони природних об’єктів і забезпечити правовий захист дотримання цих вимог. Необхідне моніторингування природної основи міста, постійне наукове спостереження над природою міста.

3. Врахування часової компоненти розвитку Львова. Час, втілений в історії та матеріалізований у культурі, яка дійшла до нас і є найбільшою поруч із людиною та природою цінністю в місті – безліч слідів, об’єктів, комплексів культурної спадщини, що становлять історичний ареал поселення, ще зберегли свою антропогенну натуральність, тобто правдивість походження, яку можна назвати автентичністю Львова та його середовища.

Треба визнати, що природа, історія та міський соціум – основні цінності й умови існування Львова. Натуральність та автентичність лежать в основі та творять неповторність Львова, що є його найбільшим історичним здобутком. До цього належить усе те, що становить просторово-часовий континуум життя цивілізованої спільноти ХХІ століття.

Функціонування міста у взаємодії цих трьох компонентів – основне завдання для міста на щодень.

Юрій Криворучко, головний архітектор м. Львова