Quo Vadis, Львове?

Засоби розроблення та втілення концепції розвитку Львова

(Продовження. Початок – у вчорашньому числі “Газети”)

Засоби розроблення та втілення концепції розвитку Львова

Утілення концептуальної мети вимагає постановки та досягнення конкретних завдань і дотримання необхідних виявлених умов. Безпечність проживання, екологічність (здоров’я) міста, комфортність середовища життєдіяльності людини, характеристики, що включають духовні, утилітарні й естетичні сторони, охорону та збереження всіх культурних цінностей, творять неповторність Львова, їх досягають конкретними організаційними засобами.

Якщо безпечність проживання та здорове середовище міста можна доволі успішно виразити в раціональних показниках (їх, власне, і треба представити), то комфортність, особливо духовні й естетичні сторони середовища раціоналізувати важче. Комфортність середовища в його утилітарно-практичних вимірах становить увесь комплекс, який обслуговує кожного зокрема й усіх разом (від води у крані квартири, водозабірної системи міста до системи каналізування міста, від яскравої упаковки до сміттєпереробного підприємства). Комфортність міжлюдських стосунків є основою соціально-психологічного клімату міста. На відчуття душевного комфорту, крім психологічної складової середовища, впливають і задоволення своїм місцем і статусом у місті, як і самого міста в державі та Європі. Властиво, йдеться про наші очікування від міста та спроможність міста задовольнити ці потреби, не обов’язково вже, тепер, а хоча б у перспективі – оптимізм цього базується на відчутті динамічності міста. Динамізм міста вселяє людям надію, що їхні сподівання справдяться. Необхідно досягти самореалізації особистості, що виявляється в ідентифікації львів’ян зі своїм містом. Для людини Львів має стати “моїм містом” – скрізь, завжди і для всіх – і корінних мешканців, і мігрантів, і туристів.

Якщо зробити неупереджений аналіз, може постати зовсім інша несподівана картина, ніж нам це здається на щодень. Для прикладу, наші соціологічні дослідження Львова свідчать, що його мешканці хочуть зберегти в недоторканості власне матеріальний субстрат, містобудівну тканину, натомість значних і суттєвих змін очікують у сфері функціонування міста. Тобто дух, обличчя, краса, складеність, історичність міста забезпечують його найбільш незмінні, інерційні властивості, носіями яких виступають історичні містобудівні структури – архітектурні, планувальні, природні.

Потрібно нарешті виявити історико-культурний потенціал території Великого Львова – не лише території під охороною ЮНЕСКО чи історичного ареалу, який охоплює львівська котловина, а об’єктивно показати на топографічній підоснові Львова різночасові об’єкти – і тоді відразу виявляться історичні передмістя XVI-XIX століть, що входять до обширної історичної серединної зони міста і стали об’єктом деструктивних втручань, які дотепер активно нищать новобудовами, а їм, навпаки, потрібно надати статус пам’ятки містобудування та внести до охоронних зон історичного планування. Необхідно, щоб історичний ареал міста відобразився в концепції розвитку Львова й іншій містобудівній документації.

Важливо дослідити та виявити характерні історико-архітектурні типи середовища Львова з точним описом їх характеристик (скласти історико-архітектурні портрети районів) і докласти необхідних зусиль, аби зберегти автентичні фрагменти Львова в першозданному вигляді, а вони тепер є вкрай загрожені сучасним дешевим попсовим втручанням із нерідко псевдоархітектурними рішеннями (перший поверх усієї центральної частини Львова, райони віллової забудови, забудова 1960-х років і багато інших). І ще видається вкрай важливим (якщо це вдасться) виявити та надати статус комплексної пам’ятки історії, культури, архітектури та містобудування збереженим автентичним панорамам і видам Львова, щоб залишити їх недоторканими для нащадків (скільки їх залишилося – 3, 5, 10?).

Тому потрібні дієві засоби, щоб зберегти ці незахищені охоронними таблицями та нищені теперішнім вихором випадкових втручань об’єкти містобудівної спадщини. Необхідно вхопити цей невловимий об’єкт охорони – історичне середовище, дух місця. Для запобігання явищам деградації та спотворення обличчя міста необхідно виробити правила архітектурної поведінки в таких районах, аби не втратити безповоротно образу Львова, який складався віками. На ці питання мають дати відповіді і концепція розвитку міста, і місцеві правила забудови та використання території, і відкоригований генеральний план міста, конкретні програми діяльності рад, громадських організацій.

Створення пакета містобудівної документації – в певному сенсі епохальне завдання та подія для Львова, адже тривалість дії концепції – 30-40 років. Цим завданням мусить перейнятися міська громада – це чудова нагода провести низку конференцій і видати чимало праць не лише з містобудування й архітектури, а й з історії, етнографії, географії, краєзнавства, міфології міста, щоб зафіксувати зріз сьогоднішніх знань та уявлень про Львів – власне, показати автентичний Львів перелому тисячоліть. Згромаджені за цієї оказії матеріали необхідно видати у вигляді атласів, путівників, буклетів, плакатів, листівок, публікацій історичних документів – саме цього так бракує для туристичного пожвавлення Львова.

Генеральний план Великого Львова, Концепцію його розвитку необхідно розробляти разом зі схемами та проектами регіонального планування, а також із міждержавним і транскордонним просторовим плануванням (нині ця справа активізується через членство Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, прибалтійських країн у ЄС). На основі поєднання зовнішніх і внутрішніх чинників доцільно виявити цілісний міський організм міста – об’єкт містобудівного проектування – і концепції розвитку міста, і його генерального плану, місцевих правил забудови та використання території.

Розуміння Великого Львова склав ще у 1920-х роках Ігнаци Дрекслер (визначний урбаніст і засновник містобудівельної школи у “Львівській політехніці”), проте останнім часом ця значна та продуктивна концепція все рідше знаходить практичне розуміння у влади та в практиці містобудування.

Нині необхідно домогтися встановлення таких юридичних меж Львова, які забезпечили б повноцінне планування та функціонування його на найближчі 30-40 років. Треба, щоб місто було господарем у зоні активного провадження своєї життєдіяльності. Якщо для цього необхідно приєднати території з десятком приміських сіл, створивши львівський адміністративний район, то необхідно домогтися й цього. Для приміських поселень надання їм юридичного статусу міста принесе додаткові шанси розвитку та гарантії їхнього рівня життя. Нинішня ситуація куцих львівських земель завдячує відсутності свого часу координації розробки генерального плану Львова та проекту районного планування Львівської області, волюнтаризму в містобудуванні радянського часу.

Уже на часі ставити питання про відповідність нашого містобудівного законодавства європейському. Які катаклізми переживе українське містобудування (і Львів), відповідаючи на цей виклик часу? Глобальні тенденції останніх років свідчать, що настала найкраща пора для вивчення європейського законодавства в галузі територіального укладу та просторового планування, ознайомлення з досвідом переходу до нього нових членів ЄС.

Також необхідно використати в концепції розвитку Львова його геополітичне розташування. Зовнішні чинники розвитку зумовлюють значення його як центру області та західноукраїнського регіону, обґрунтовують об’єктивну метрополітарність міста. Метрополітарність – базове поняття в політичній і територіальній організації сучасної Європи. Сьогодні Європа значною мірою є континентом регіонів, а не лише держав. Перебування Львова в європейській системі розселення має усталену традицію. У Львові або поблизу перетинаються три транс’європейські коридори (Ліссабон-Київ, Берлін-Київ, Балтика-Чорне море). Місто не може ігнорувати цих додаткових шансів свого розвитку. А це передусім розвиток інфраструктури та спеціалізації регіону (комунікації, сервіс, туризм, лікування, відпочинок), включеність у систему європейської інтеграції, міжнародних проектів регіонального розвитку. В концепції та генеральному плані міста потрібно відгукнутися на це та використати як шанс розвитку міста, залучення європейських інвестицій.

Для Львова як міста понадрегіонального значення можна запропонувати ідею – місто-ворота на схід Європи, зібрання різних автентичних культур, пам’ятки історії й архітектури, висока натуральність регіону (близькість Карпат). Тут важливо розвивати такі якості міста, які створюють відчуття гостинності, безпечності, доброзичливості, сервісності, атрактивності, толерантності, натуральності Львова.

Цей момент – визначення місця та ролі Львова в транс’європейській інтеграції – відсутній у концепції розвитку міста, а відтак може не відобразитися і в ідеях нового генерального плану.

Однією з найскладніших проблем Львова є територіальна: тиснява в місті, розподіл землі, просторовий розвиток. Де вихід?

Загальною тенденцією майбутнього розвитку Львова треба визначити інтенсивний розвиток шляхом реструктуризації та модернізації територій, інтенсифікації їх освоєння, ревіталізації, підвищення експлуатаційних і санітарно-екологічних якостей території, впровадження заходів на досягнення безпеки проживання, мінімізацію загрози життю та здоров’ю людей. Такий шлях – дорожчий, але інший, екстенсивний розвиток, культивований останні 50 років, – нищівний для міста. Львів усе виразніше перетворюється місцями на місто-привид, місто-пустир. Необхідно розробити диференційовані норми щільності в освоєнні різних за складеним характером міських територій. Розвивати Львів екстенсивно шляхом долучення нових сільськогосподарських земель – означає повторювати практику другої половини ХХ ст., тобто ув’язатись у будівництво кілометрів нових, але поганих доріг, дорогої інфраструктури, інженерних комунікацій. Це ж означає знову віднести на віддалену перспективу регенерацію та реконструкцію наявного міста (і центру, і периферії), його вулиць, будинків, площ, скверів і парків, модернізацію інженерії міста, яка дісталася нам від австрійських і польських часів і потребує негайного втручання, потрібно не зволікати з будівництвом нової міської інфраструктури згідно із сучасними світовими вимогами.

Таким чином, в основу ухвалення містобудівних рішень потрібно закласти ієрархію цінностей загальнолюдського, національного масштабу, а не довго- чи короткочасових інтересів лише прагматичного характеру. Тоді не виникатиме проблем, які постали в Чернігові, Каневі, Запоріжжі, інших українських містах. Практика довгострокового багатокритеріального прогнозування розвитку міст давно стала нормою в цивілізованому світі.

Тут слід було б говорити про суспільні, природно-екологічні й історико-культурні пріоритети та цінності як основу існування та розвитку просторової культури Львова. А господарювання на території мусить шукати таких форм, які не лише не нищили б цих цінностей, а й сприяли б їх відтворенню та розвитку.

Юрій Криворучко, головний архітектор м. Львів

(Закінчення – в завтрашньому числі “Газети”)