Усупереч Віденському меморандуму

“Меморандум обов’язковий для міст, в яких містяться об’єкти, включені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В Україні – це Київ і Львів.

Меморандум підготували і підписали такі міжнародні організації:

ЮНЕСКО

ICOMOS (Міжнародна рада з питань пам’яток і визначних місць)

ICCROM (Міжнародний центр досліджень у сфері консервації та реставрації культурних цінностей)

Організація міст всесвітньої спадщини

Міжнародна федерація ландшафтних архітекторів

Міжнародна спілка архітекторів

Міжнародна федерація житла і планування”

(Журнал “Українська спадщина”).

Аудиторія, присутня на громадських слуханнях про перспективи спорудження склобетонної вставки торгово-комерційного центру “Брістоль-плаза” на просп. Свободи, поділилася на дві частини: з боку проектантів і їхніх промоутерів – стовідсотковий “одобрямс”, із боку опонентів – протест проти ще одного кроку на шляху руйнації архітектурно-історичного ансамблю Львова.

Що ж, кожен мистець має право на власне бачення, на власну думку. Звичайно, я також погоджуюся зі сміливим вирішенням споруди, цікавим трактуванням і об’єму, і площин фасадів. Усе це було б добре, якби не одне “але”. Автори проекту забули, що працюють вони в серці Старого Львова. І не треба нагадувати мені, що життя не стоїть на місці, що міняються матеріали, методи будівництва, та нарешті – і сучасні вимоги комфорту. Але не можна так брутально порушувати гармонію вже сформованої структури. Не може не дивувати сумний рефрен упродовж виступу професора Черкеса про те, що невдовзі дерева на бульварі загинуть, однак залишиться згадка про них на шибках скляної “пломби”. Мені цікаво – чи може замінити весь бульвар “картинка” на фасаді двох будинків? Звичайно, якщо господарство з озеленення міста не дбатиме про збереження зелених насаджень, якщо й далі новітні вандали “стригтимуть” дерева, як це зробили з горіхами біля вежі на тому ж проспекті Свободи, то місто скоро дійсно перетвориться на пустелю. Та чи зможуть тоді намальовані на склі дерева збагатити львів’ян чистим повітрям?

Експериментувати можна, але обережно й продумавши всі “за” і “проти”. Оскар Німейєр також експериментував, проте він експериментував на вільній території. І що з цього вийшло? Мертве місто*  У нашому ж випадку експеримент порушить гармонію історичного міського ландшафту.

Проблема співіснування історичної забудови та сучасної існує в усьому світі. Зокрема, у Відні за останні десятиріччя наламали багато дров. Тому австрійський уряд за підтримки Віденської мерії та ICOMOS організував у травні 2005 року конференцію, яка відбулася за участі понад
600 провідних фахівців із 50 країн світу, обговорили загалом 70 актуальних питань, пов’язаних із проведенням аналізу втручання сучасної архітектури в традиційний характер ландшафтного втручання історичних міст. (До речі, критикували також декілька тих споруд, якими автори проекту “пломби” змушували “милуватися” присутніх на громадських слуханнях).

Конференція ухвалила Віденський меморандум “Всесвітня спадщина та сучасна архітектура – управління історичним міським ландшафтом”.

Пункт 2 меморандуму гласить: “Згідно із ст. 4 і 5 Конвенції
ЮНЕСКО щодо збереження всесвітньої культурної спадщини (конвенція, 1972 р.) існує необхідність глобальної співпраці щодо обговорення питання, пов’язаного із зростанням економічної динаміки та нещодавніх структурних змін в історичних містах, які включено до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО”. (Меморандум обов’язковий і для міст, у яких містяться об’єкти, включені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В Україні – це Київ і Львів).

У п. 4 зазначено, що на особливу увагу заслуговують “Міжнародна хартія з охорони і реставрації нерухомих пам’яток та визначних місць” (Венеціанська хартія, 1964 р.), “Рекомендації ЮНЕСКО стосовно збереження культурних здобутків, яким загрожує проведення державних або приватних будівельних робіт” (1968 р.), “Міжнародна хартія з охорони історичних садів” (Флорентійська хартія, 1976 р.), ICOMOS “Міжнародна хартія з охорони історичних міст” (Вашингтонська хартія, 1987 р.).

У п. 14 читаємо: “Існуючі історичні міста, особливо ті, що входять до списку всесвітньої культурної спадщини, потребують особливої політики планування та управління містом, для якої збереження історичної спадщини є головною метою. В цьому процесі автентичність та інтеграція історичних міст, які визначаються за різними чинниками, не повинні піддаватися ризику”.

П. 18 наголошує: “Вироблення рішень щодо втручання сучасної архітектури в історичний міський ландшафт вимагає детального, уважного обговорення не тільки культурно-історичних і науково обґрунтованих методів та дослідження “ноу-хау” фахівців, а й активної участі громадської думки. Такий процес потребує дотримання відповідних вимог щодо правильності дій в окремих випадках, дослідження просторових зв’язків та діалогу між старим та новим, і в той же час поваги до автентичності та цілісності історичного середовища”.

Читаємо далі. “Містобудівна інфраструктура у зонах охорони має вживати всіх заходів, що спрямовані на дотримання характеру історичної тканини, забудови та контексту, а також пом’якшувати негативні ефекти від транспортного навантаження” (п. 24).

“Інвестори й учасники будівельного процесу повинні пам’ятати, що розвиток сучасної архітектури в містах всесвітньої спадщини та в історичних містах є допоміжним до цінностей історичного міського ландшафту і залишається в певних рамках для того, щоб не піддавати ризику традиційний характер історичного середовища міста” (п. 26).

Резюмуючи зазначене, хочу акцентувати на основних помилках, що їх допустили автори проекту:

1. Оскільки будинки №№ 19-21 на проспекті Свободи є пам’ятками архітектури, перебудова та їх надбудова суперечить статті 22 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, де сказано: “Пам’ятки, їх частини, пов’язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати…”

2. Порушено положення цього ж Закону про охоронну зону пам’ятки.

3. Суцільна забудова внутріквартального простору суперечить ст. 28 “Рекомендацій щодо охорони історичних ансамблів та їхньої ролі у сучасному житті”, в якій ідеться, що “особливої уваги потребує розмір парцел, оскільки будь-яка реорганізація їх несе з собою ризик ефекту маси, не сприятливого для архітектурного ансамблю”. Адже довкола запроектованого комплексу розташовані житлові будинки, які будуть позбавлені будь-якого простору. Крім того, як зазначали, запроектований комплекс – це елітний комплекс, який притягуватиме велику кількість автомобілів (“еліта” пішки не ходить), що негативно вплине на екологію центральної частини міста.

Не можу погодитися із твердженням прихильників проекту, якщо не втручатися таким чином в нинішню структуру міста – місто перетвориться на провінційне містечко! Але ж, панове, наше місто вже відбулося! Воно ніколи не стане провінцією! А те, що в подвір’ях центральної частини міста бігають щури, то не тому, що ці подвір’я не забудовані, а тому що львівські комунальні служби працюють нездало. Антисанітарію треба викорінювати в інший спосіб.

І ще декілька слів хочеться сказати про те, що й у Львові можна здійснювати гарні справи. Маю на увазі громадсько-житловий квартал, що невдовзі постане на вул. Шевченка. Це аж ніяк не центр міста, але чомусь автор проекту не ризикнув використати суперсучасні форми та матеріали. Проект виконала архітектурна компанія зі світовим ім’ям John Seifert Architects, власником якої є Джон Сіферт. Пан Сіферт зазначив: “У нашому проекті ми намагалися уникнути великих засклених будинків, які є чужорідними для Львова”. Ну, чому ви не вмієте так пошанувати своє рідне місто, як це робить пан Сіферт, для якого Львів не є тим, чим мав би бути для авторів проекту “скляної лялечки”?

Віра Балаж, архітектор

* Йдеться про столицю Бразилії – місто Бразиліа з населенням
2,3 млн. мешканців, збудоване за проектом архітекторів Оскара Німейєра та Лусіу Коста. Будівництву передувало рішення президента Бразилії Жуселіну Кубічек ді Олівейра перенести урядові установи з комфортного атлантичного узбережжя в глибину країни. У життя втілено проект, без якого не обходиться жодна архітектурна енциклопедія. Але у вихідні Бразиліа вимирає – урядовці виїжджають на комфортне атлантичне узбережжя до залишених вілл і пляжів. Склобетонні витвори архітектурного мистецтва залишаються до диспозиції бідним людям, які стихійно оббудували околиці чудо-міста, але не мають коштів для виїзду на відпочинок від тиску архітектурного авангарду.