Ніхто не має права власності на це місто

Розмова з Богданом Черкесом, професором, директором Інституту архітектури Національного університету “Львівська політехніка”

Богдан Черкес – професор, доктор архітектури, директор Інституту архітектури Національного університету “Львівська політехніка”, академік Української академії архітектури, Саксонської академії мистецтв, професор Віденського та Дармштадтського технічних університетів, член ICOMOS. Нещодавно пан Черкес став членом одразу двох новоутворених рад: містобудівної ради при управлінні архітектури та Ради з питань управління історичним містом. Розмова з ним – про тенденції розвитку історичної частини Львова та про новий проект будівництва торгового центру “Брістоль Плаза”, що спричинив неоднозначну реакцію громадськості, співавтором якого є професор Черкес.

– Нещодавно ви увійшли відразу до двох новоутворених рад. Якою, на вашу думку, має бути політика міста щодо збереження історичних пам’яток?

– Я переконаний, що передусім потрібно розробити правила забудови для центральної частини міста. Звісно, місто не може обійтися без інвесторів. Але треба, щоб основну роль відігравали архітектори, реставратори, художники та громадськість, а не інвестори. Для того, щоб добре балансувати між бажаннями інвестора та вимогами міста, і створено ці дві ради.

– Наскільки великою є небезпека впливу бажань не завжди фахових інвесторів на загальне обличчя міста?

– Небезпека, звичайно, існує. Проте не варто забувати, що існує й інша небезпека – те, що будинки чи більшість із них самі впадуть. Тому нам необхідні інвестори, які вкладатимуть гроші в розбудову та реставрацію старої частини міста. Однак треба якомога швидше розробити та дотримуватися правил забудови в центральній частині Львова. Наприклад, не виходити за відмітки дахів міста, щоб нові будівлі були нижчими або на рівні. Тоді силует Львова збережеться повністю. Це перше обов’язкове правило для всього, що будуватимуть у місті.

– Як ви оцінюєте загальний стан реставрації у Львові?

– Якщо оцінювати те, що вже зроблено, то, напевно, допущено помилки. Але де їх немає? Проте якщо говорити, наприклад, про соціальне значення реставрації площі Ринок, його важко переоцінити. Дуже багато людей відкрили її для себе по-новому. Тому я вважаю, що реконструкція площі Ринок – це величезний соціальний успіх.

2007 року закінчилася дія Державної комплексної програми зі збереження пам’яток. Я був приємно здивований, що центральна частина Львова одержала від держави
75% того, що обіцяли. А це понад 300 млн. гривень. Щодо розподілу цих коштів... Звісно, багато пам’яток треба було просто рятувати.

Зокрема, потрібно було відселити значну частину людей. Відтак програму аварійних заходів перевиконали, а от щодо проведення наукових досліджень – недовиконали. Якщо тепер знову виділять гроші, треба, щоб їх освоїли не лише на аварійні заходи, а й на наукові дослідження.

– У Львові є гарний приклад відбудови втраченого будинку. Йдеться про будівлю “Укрексімбанку”. Як ви ставитеся до такої практики?

– Добре ставлюся до такого. Вони пішли за принципом, розробленим у Венеції на початку ХХ століття. Коли на площі святого Марка 1902 року впала Кампаніла, венеціанці відбували її такою самою. З позиції теорії ідентичності, така відбудова простору має значно більше значення для людини, ніж адекватність каменю. Наші реставратори часто говорять про камінь, але не говорять про простір. Наприклад, відбудова Михайлівського собору в Києві була реставрацією простору. Та треба розуміти, що у Львові не вдасться відновити все. Ба більше, в нас є небезпека втручання агресивного неоісторизму.

– Розкажіть, будь ласка, про концепцію будівництва центру “Брістоль Плаза” на проспекті Свободи та вулиці Гнатюка, співавтором якої ви є.

– Ми зважали на те, що раніше проспект Свободи був гарним бульваром. Нині він перетворився на стоянку для машин. Нагадує мені районні автостоянки з мого дитинства.

В ідею будівництва і було покладено концепцію бульвару, змістом якого є дерева. І власне відображення тих дерев у склі, їх зображення – це і є смислом розчинення цього проекту. Цей проект вирівнює рівень карнизів. Що може бути нейтральніше від дерев? Дерева – це тло життя. Тому вся ця архітектура є на фоні дерев. Тому завдання цього проекту – відобразити дерева. Заплановано перехід тонів від зеленого до блакитного. Від трави до неба. У цьому вся суть екологічності проекту. Соло в ньому віддаємо історичній забудові. Ми підпорядковуємося їй. За висотою він поступається, а за відступом служить. Пам’ятки архітектури, які є на проспекті, – наче ювелірний виріб, який гарно виглядає лише на потрібному тлі. Я роблю лише фон. Відтак цей проект – тільки тло для перлини. А перлина – відреставрована забудова ХІХ століття. Моє завдання в проектуванні центру “Брістоль-Плаза” було в тому, щоб показати, що я повністю підпорядковуюсь наявній висоті.

Проблема полягає в тому, що, якщо сюди не підуть інвестиції, ці будинки просто впадуть. У нинішньому стані вони простоять іще щонайбільше п’ять років. Зараз пропонують їх реставрувати і зберегти.

Ортодоксальні реставратори бачать камінь, але не бачать природи. У цьому моя відмінність від них. Вони повинні розуміти, що середовище створила людина і для людини.

– Чи реально буде втілити цей задум?

– Це насправді величезна проблема. І тут треба буде контролювати інвестора. Але на якийсь дешевий варіант вироблення скла я не згоджуся ніколи. Ми дуже довго працювали над ідеями не для того, щоб через погане виконання згладити весь ефект. Та переконаний, що це можна втілити. Проте треба працювати з дійсно серйозними фірмами. Мені також хотілося б працювати тут із львівськими художниками. Архітектура має бути розділена бронзовим лиством. Хочу, щоб це робили на Львівській кераміко-скульптурній фабриці або львівські ковалі. Вони це зроблять. У Львові блискучі ковалі. Моя ідея: висока технологія в склі, перебита тонованою бронзою, яку мають викувати місцеві майстри, з власною енергетикою. Це не повинно бути тільки глобальна архітектура. У ній мають відчуватися місцевий колорит і місцева енергетика.

– На якому етапі розробки та затвердження перебуває проект?

– Ми вже пройшли громадські обговорення. Вважаю, що вони відбулися успішно. Зараз це все на стадії архітектурно-планувального завдання. На ній ми враховуємо різні зауваження громадськості та фахівців. Узагалі, найбільша проблема була з фасадним вирішенням проекту. Ми дуже багато досліджували й аналізували перед тим, як запропонувати саме такий проект.

– Згідно з проектом, це має бути великий торговий центр. Чи не боїтеся, що це ще більше переситить проспект автомобілями?

– Переконаний, що проспект Свободи закриють для транспорту. Це мій принцип. Я неодноразово говорив про це міському голові. І впевнений, що його рано чи пізно перекриють для руху. Думаю, у Львові буде відпрацьовано принцип, який діє в розвинених історичних містах світу. Просто на певній віддалі від центру міста побудують підземний тунель, об’єднаний із паркінгами, і людям там доведеться прощатися зі своїм транспортом. А в центр їздитимуть трамваями або електромобілями. Для мене ця тема закрита. Проспект Свободи має бути вільний від автомобілів. Той паркінг, що планують зробити для торгового центру, – дуже маленький,  він лише для обслуговування центру. Це навіть не можна розглядати як паркінг.

Щодо функціонального насичення центру, то воно не до кінця продумане. Залишено вільні площі, але вважаю, що там мають бути виставочні площі, галерея, можливо, бібліотека, інтернет-клуби, можливо, невеличкий театр, кінозали. Я бачу його як багатофункціональний об’єкт. Тільки дорогі бутики – це не цікаво.

– Чи не боїтеся, що це може бути своєрідним прецедентом для інших архітекторів, і в центрі з’явиться більше скляних будівель?

– Стосовно скляних споруд, то такі будівлі можна будувати, але лише тоді, коли за основу беруть історичну архітектуру. Основні проблеми, наприклад, “Укрсоцбанку”: агресивний історизм, еклектизм і дуже велика проблема у відсутності такту. Ця споруда вища від усіх навколишніх. Якби там була абсолютно нейтральна скляна споруда, в якій відбивалося б довкілля, вона не дратувала б мене. А вони почали говорити з історичною архітектурою тією ж мовою, тільки перекрикуючи її. Їй треба або підпорядковуватися, або робити тло. А архітектура “Укрсоцбанку” не слухає архітектури навколо. Вона поводиться, як слон у посудній крамничці. У цьому основна проблема. Архітектори захотіли там увіковічити себе. Майстерність пілота, який заводить на посадку літак, у тому, щоб ти не відчув, коли він це зробить. Не обов’язково щоразу робити “петлю Несторова”. Львів – це сформоване середовище. Тут треба говорити “на Ви”. Якщо говорити про якусь забудову, то Львів – настільки унікальне місто, що в кожному конкретному випадку треба говорити окремо. Це як вірші – вони не повторюються.

– Частина архітекторів у приватних розмовах говорили, що ваш проект є не найкращим. Але публічно не хотіли цього сказати, навпаки, говорили про позитиви проекту. Чи можете пояснити це?

– Звісно, мене цікавить, хто що говорив. Я висловив свою позицію цим проектом. Але нікому не правлю віршів. У житті взагалі немає об’єктивності, є суб’єктивність. Я переконаний у цьому проекті. Це моя правда. А висловлювання одного публічно, а іншого приватно – це подвійна гра. Не знаю, чому вони так роблять.

– Щодо інших проектів. Уже значний час ведуть розмови про будівництво доволі модерного будинку на розі вулиць Вірменської та Краківської...

– Не впевнений, що там має бути щось модерне. Там треба бути дуже обережним. Мабуть, краще піти венеційським методом. Звичайно, цю народну творчість, що там зараз є, треба знімати, бо вона не відповідає тому середовищу. Там або робити підземний археологічний парк, де під землею будуть виставкові зали, кафе тощо, а зверху все накрити склом, або, якщо є обміри об’єктів, які існували, попробувати їх відтворити. Це вже занадто близько до серця міста.

– Як вважаєте, чи потрібно виносити архітектурні проекти “на суд громадськості”, чи про них мають дискутувати лише фахівці?

– Громадські обговорення для людини, яку обговорюють, це не дуже приємно. Проте вони необхідні. Так є в усьому світі. І думку громадськості треба враховувати. Ніхто не має права власності на це місто. Всі серйозні проекти треба обговорювати.

Розмовляла Мирослава Іваник