“Брістоль-плаза” та площа Ринок як рецидиви львівської архітектури

Вельмишановна редакціє! Недавно (20-22.IV.07) у вашій газеті було опубліковане інтерв’ю з професором, директором Інституту архітектури Національного університету “Львівська політехніка” паном Богданом Черкесом (“Ніхто не має права власності на це місто”).

При всій повазі до шановного професора, окремі положення, які він виклав, зумовлюють деякий подив. Так, зокрема, пан Черкес вважає, що необхідно розробити правила забудови для центральної частини нашого міста. Здається, у пресі, в т.ч. у вашій газеті, зазначали: центр Львова настільки щільно забудований (і це чи не вдвічі перевищує всілякі норми), що про ніяке нове будівництво тут не може бути розмов. Зрештою, можна не сумніватися, що якби такі програми і правила забудови розробили (та навіть затвердили), то їх утілили б і реалізували понад усяку норму та на шкоду історичній забудові. Але ті клаптики та щілини, які ще вільні від забудови, очевидно, необхідно заповнити зеленими насадженнями (живою зеленню), адже її недостатньо в центрі; місто задихається від транспорту, його відходів і викидів, у ньому важко пересуватися городянам і навіть міському транспорту. Як приклад цього маємо навіть такі невеликі вулиці, як Гнатюка та Наливайка, поряд – Січових Стрільців, їхні транспортні потоки та невеликий клапоть землі навпроти Театру для дітей та юнацтва. Тут просто-таки проситься озеленення цього трикутного клаптика вільної землі. Ходять чутки і про розроблений ескізний проект (на добровільних засадах) упорядкування цього куточка. Але чомусь комусь дуже не хочеться, щоб тут був зелений сквер, а тільки чергова багатоповерхівка. Крім того, на жаль, у нас іноді діється те, що набуває незбагненних форм, як-от “у мерії ще тільки розробляють план будівництва виставкового центру й шукають для цього земельну ділянку, а бізнесмени вже його почали будувати” (?!). (Див. “Експрес. Львівські новини”, 26 IV-3 V. 07).

Стосовно ж будинків №№ 21, 23, що на проспекті Свободи, то пригадаймо собі, що спочатку їх мала заступити т.зв. бетонно-скляна “лялечка” (за твердженням колишнього головного архітектора міста п. Каменщика), а тепер це має бути скляний будинок-вставка торгово-комерційного центру “Брістоль-плаза”. Для цього новобуду обов’язково буде споруджено ще й підземний паркінг (і не дуже маленький, як для центральної частини). Зрозуміло, що це притягуватиме до центру додаткову кількість людей і транспорту та не додасть свіжого повітря.

Тут мимохідь пригадується безсмертний І. Франко, який за зовсім інших обставин сказав, що маємо той випадок, коли біда, що її прогнали за двері, лізе у вікно.

Шановний пан професор допускає також небезпеку того, що будинки №№21 і 23 на проспекті Свободи (пам’ятки архітектури) та низка інших схожих “самі впадуть”. Але вже, здається, не є таємницею, що маємо випадки, коли історичним будівлям “допомагають” упасти. Натомість добре відомо, що після Другої світової війни у цілковито зруйнованій німцями Варшаві (за відсутності тих технологій, які відомі нині) вдалось урятувати будинки, які вже падали.

Безсумнівно, для центру Львова потрібні інвестори, але більше для реставрації, а не для “нової забудови”. Вкладені в реставрацію кошти (це давно відомо) повернуться сторицею.

Як пояснює пан Черкес, “в основу проекту покладено концепцію бульвару, змістом якого є дерева (але не ті, що живі та зелені, – Я. П.). І власне відображення дерев у склі, їх зображення – це і є смислом розчинення цього проекту”. Ось така віртуальна зелень у загазованому понад міру центрі. До речі, чітка функціональність майбутньої споруди не зовсім зрозуміла. Можливо, як стверджують колеги-архітектори пана професора, цей проект є не найкращим, але й не найгіршим. Однак чому тоді його мають реалізувати в серцевині міста, а не в якомусь іншому місці, наприклад, в одному з мікрорайонів, якими так обріс Львів? Адже там сьогодні важко знайти будівлю, на якій спочило б людське око, навіть той т. зв. “Сріблястий комплекс”, який так оспівували нещодавно, тепер виглядає більш ніж сиротливо. І напевно, ця ультрасучасна споруда могла б додати новому району певного чару, оскільки тут – теж Львів, і наше місто, і в ньому мешкають наші городяни.

Й останнє. Про “соціальне значення реставрації площі Ринок” і “Державну комплексну програму зі збереження пам’яток”. Як вважає пан Черкес, реставрацію площі Ринок важко переоцінити, “це величезний соціальний успіх”. Натомість керівник департаменту містобудування Львова пан Павлів свого часу заявляв, що його служба “підходила до реконструкції площі, як до звичайного колгоспного сараю”. Мабуть, він мав на увазі, що під час здійснення цих робіт виявилася повна відсутність того, що називається культурою праці (адже “культура” від римського – “плекання, доглядання, вирощування”). Якщо саме так, то з паном Павлівим не можна не погодитися: реконструкцію (а не реставрацію) проводили, крім усього іншого, без добре продуманої та виробленої концепції, за наявності надпотужної техніки, немислимої при таких роботах і на таких об’єктах у будь-якому середньовічному місті Європи.

Шкода, що професор не бачив, як тоді площу Ринок із важкою технікою жваво фотографували іноземні туристи, не приховуючи свого здивування та зневаги. Dzikusy – промовляла при цьому польська пані. Було неприємно це чути. Реставрації ж пл. Ринок (бо площа – це також 44 будинки), як відомо, не проводили. За століття, що прошуміли над ними, останнім часом було відреставровано лише одну кам’яницю – палац Бандінеллі.

Щодо Державної комплексної програми зі збереження пам’яток, то хотілося б дізнатися, коли вона починалася (2007-го закінчилася і, як читаємо в опублікованому інтерв’ю – перевиконана), які саме об’єкти включили до програми та які роботи над ними здійснили.

Висловлюю свою щиру подяку шановному панові професору за інтерв’ю та високоповажній редакції за публікацію матеріалів, присвячених історико-архітектурній спадщині Львова, їх долі та недолі.

Ярослав Паленга, мешкає у Львові

P.S. Стосовно ж того, що ніхто не має права власності на це місто, то, мабуть, це не так. Бо власником його передовсім є львів’яни, зокрема й ті, які не байдужі до його долі та майбуття.