Цехова солідарність

Зводити нові будинки в центральній частині Львова чи відбудовувати старі? Це питання постає все частіше.

Здавалося, архітектори мали б розпочати фахову дискусію щодо цього. Вирішувати такі питання на рівні “подобається – не подобається” в місті, яке належить до світової спадщини ЮНЕСКО, певно ж, не пасує. Натомість міські архітектори якщо й сперечаються, то роблять це “на каві” та воліють публічно не критикувати колег.

Черговим показовим прикладом стала презентація нового проекту забудови на розі вулиць І. Франка та В. Шухевича. Тут має постати семиповерховий торговельно-офісний центр. Інвестори будівництва – приватне підприємство “Аракс”. Саме вони після проведення конкурсу на найкращий проект із декількох варіантів вибрали роботу молодого архітектора Данила Швеця.

Під час обговорення, яке відбувалось у Ратуші, проект отримав схвальні відгуки.

Його рецензентами виступили Богдан Черкес, директор Інституту архітектури Національного університету “Львівська політехніка”, та Михайло Ягольник, заступник голови Львівського відділення національної спілки архітекторів України, знаний львів’янам, зокрема, архітектурним вирішенням пам’ятника Никифору.

До речі, під час побудови цього монумента всі говорили, як важливо “вписати” його в довкілля. Цитата з тогочасної дискусії: “У скверику біля Домініканського собору в масштабах Никифор не заважатиме історичним пам’ятникам, що дуже важливо”. Масштаби Никифора та семиповерхового скляного офісного центру таки дуже різняться, а історичний центр – і біля Домініканців, і на розі І. Франка –
В. Шухевича...

Отже, обидві рецензії були схвальними. Рецензенти заявили, що план будинку зроблено дуже грамотно. Зауваження стосувалися, зокрема, вирішення транспортної та пішохідної проблем. Ця ділянка доволі складна для автомобільного та пішого руху, тож звучали зауваження, що варто обмежити площу приміщень і залишити більше простору для руху. Подбали і про паркінг – його відсутність може стати проблемою і для службових авто, і для руху вулицею І. Франка.

Єдине кволе зауваження прозвучало від Миколи Гайди, заступника директора Львівської галереї мистецтв, члена ІКОМОС. У нього виникли певні застереження щодо висоти будинку. Пан Гайда вважає, що споруда домінуватиме над рештою забудови, зокрема з боку вулиці В. Шухевича. Проте його зауваження не викликали жодних емоцій.

Знаний архітектор підтвердив відсутність здорової дискусії на громадських слуханнях. Каже, що в його середовищі не заведено (!) артикулювати зауваження публічно. Показовим прикладом можуть слугувати також слухання щодо побудови “пломби” на проспекті Свободи, які відбулися нещодавно. Авторами проекту, про який писала “Газета” в матеріалі “Скляна “пломба” для Свободи”, виступали... Богдан Черкес і Євген Воронич. Тоді зі сцени звучали тільки схвальні рецензії. А відтак у коридорах архітектори говорили дещо інші речі... Матеріал “Газети” спричинив обурення серед архітекторів, оскільки вони були здивовані, що деякі опубліковані коментарі суперечать загальному схваленню в залі.

Схоже, що й останні слухання дуже важко назвати дискусією. Здебільшого колеги-архітектори ставили запитання і... йшли, не слухаючи відповіді. Цікавий момент – модератором слухань була Лілія Онищенко, начальник управління охорони історичного середовища(!). Хіба ця посада не передбачає насамперед збереження пам’яток? Невже у Львові вже все зберегли й тепер можна взятися за доцільність побудови “пломб”? І головне – власне ті, хоч і кволі, але застереження, торкалися передовсім не самого скляного будинку, а того, як він вписується (точніше, зовсім не вписується) в історичне середовище. І хіба не Лілії Онищенко першочергово дбати про це? Як спеціаліст вона могла б надати фахову оцінку. Проте її не прозвучало.

Стосовно проекту на проспекті Свободи вона наголошувала, що до його розгляду треба підходити дуже обережно, і якщо громадськість висловиться проти спорудження торгового центру, то, запевняла: його не будуватимуть. Казала, що управління декілька разів повертало проект на доопрацювання... Тут усе погоджено. До речі, проект побудови дуже схожого скляного будинку свого часу майже погодили для втілення на розі Вірменської-Краківської. Автором виступав також Данило Швець.

До речі, історико-архітектурне містобудівне обґрунтування проекту, яке уможливило будівництво на цьому місці саме такої висотності та габаритів будівлі, розробляв інститут “Укрзахідпроектреставрація”, директором якого є Володимир Швець. А управління охорони історичного середовища дозволило цей проект, хоча саме на цьому етапі можна було суттєво обмежити “апетити” інвестора.

– Я підтримую свого сина, але не роблю жодних залаштункових кроків, – заявив “Газеті” Володимир Швець. – Усе відбувається відкрито. Щодо будівництва на І. Франка, то ніяк не міг лобіювати чиїсь інтереси. Це суто бізнесовий проект. До речі, щодо цього проекту, то подано пропозиції, які ще можна виправити. Стосовно ж будівлі, я завжди був прихильником сучасного будівництва в місті. Це порівняно нескладний проект з огляду на планування. Він більш-менш нормально зроблений. Щодо використання сучасних засобів будівництва, я це підтримую. Якщо виправити зауваження рецензентів, зазначений проект треба продовжувати.

Прихильності до нової архітектури Володимир Швець ніколи не приховував. Зокрема, відчайдушно захищав побудову нового офісу “Укрсоцбанку” на площі Міцкевича.

– Я позитивно ставлюся до “Укрсоцбанку”, – каже він. – Підтримую цей підхід до архітектури. Звісно, там є помилки. Але це дає змогу дискутувати про архітектуру. Натомість про будівлі, які потім загубляться в архітектурі, ніхто не говорить. Наприклад, будівля на Старому Ринку чи “Укрексімбанк” не викликали жодних емоцій. Через декілька десятків років це буде лише добра реміснича робота. Вони не просунули архітектуру вперед. Найпростіший шлях – робити копію. Але це сумнівний шлях.

Водночас Микола Гайда говорить, що до будівництва в центрі потрібно братися дуже обережно.

– Це відповідальна річ, – зазначив він, – вирішувати такі питання треба іншим шляхом. Управління охорони історичного середовища повинно виробити правила забудови в цьому місці, щоб майбутній будинок вписався в середовище. Тобто визначити, якої висоти має бути споруда, які дахи, з яких матеріалів тощо. І крім того, вважаю, що будівництво в центрі міста має відбуватися шляхом відкритого конкурсу. Цього не відбулося. Поданий проект не підходить за масштабом до свого середовища, оскільки навколо значно нижча забудова.

Однак під час слухань ніхто не зауважив цього. Чи буде змінено проект? Невідомо. Але однозначно, жоден із львівських архітекторів не виступить публічно й не критикуватиме колег. Спроба журналістів “Газети” зібрати коментарі спеціалістів завершилася провалом. Нам говорили, що коментувати проект неетично.

Найбільшою проблемою видається, далебі, не зведення нових будинків. Зрештою, свого часу критикували пам’ятник Міцкевичу, який сьогодні вважаємо зразком стилю. Лякає, що львівські спеціалісти задля недоречних сентиментів, казатимуть не те, що думають. Нам залишається орієнтуватися на думку нефахівців, до прикладу, активістів “Опори”, які завжди “проти”. Однак чи завжди вони мають рацію? І чи, прислухаючись до них, не потрапляємо в пастку іншого штибу, коли не подобається все, що пропонує влада?

Леся Федів