У світі насправді не так багато висококласних органістів

Розмова з Іриною Цайтц, органісткою

Останніми роками завдяки декільком важливим ініціативам колишньої львів’янки, а нині швейцарської органістки Ірини Цайтц життя Будинку органної та камерної музики набуло нових барв. На початку минулого року відбулася капітальна реставрація самого органа, в жовтні – Міжнародний симпозіум органістів. А вчора своїм концертом Ірина Цайтц відкрила Міжнародний фестиваль органної музики “Діапазон”, котрий вона ж організувала. “Газета” поцікавилася, як зародилася ідея такого поважного форуму.

– Іще після міжнародного симпозіуму органістів торішнього жовтня до мене звернувся директор Будинку органної музики з проханням допомогти організувати міжнародний фестиваль. Я сприйняла цю пропозицію дуже поважно, й уже незабаром був готовий проект, який пройшов слухання в міській раді. А вже в січні довелося вирішувати всі організаційні питання буквально за два тижні, а головне – запросити учасників. Це було дуже складно, обсяг мого листування щодо фестивалю дорівнює понад дві сотні повідомлень в електронній пошті. Але, з іншого боку, ця робота приносила мені величезне задоволення.

До речі, назву також придумала я. По-перше, в Україні ще не було фестивалю під таким заголовком. Здається, тільки в Польщі є джазова імпреза “Діапазон”, але це трохи інший формат. А по-друге, так називається один із органних регістрів. Тож гасло фестивалю справді багатозначне і, гадаю, найкраще відображає його широку спрямованість.

– Вам удалося залучити дев’ятьох талановитих виконавців із семи країн. Також передовсім завдяки особистим контактам?

– Так, і вони значно ширші. Якби організовували “Діапазон” і наступного року, то неодмінно приїхали б виконавці з Японії, США, ну... Африки не обіцяю (сміється).

У світі насправді не так багато висококласних органістів, тож не дивно, що всі вони об’єднані у своєрідну “мережу”.

– Відкриття фестивалю відбувається за участі Юрія Андруховича. Як сталося, що один із знакових українських літераторів сучасності став “хедлайнером” фестивалю історичного інструмента? Це також ваша особиста заслуга?

– Домовленості з Андруховичем справді досягнула на рівні особистого знайомства та контактів. Іще декілька років тому якось прочитала збірку його есе німецькою мовою, під час одного із приїздів в Україну придбала романи (вже українською) – і так поступово стала справжнім “фаном” Андруховича. Багатьом своїм німецькомовним друзям “підсовувала” його книжки.

Хоча моє особисте знайомство з Андруховичем почалося своєрідним конфліктом – на одному з інтернет-форумів, присвячених його творчості, я залишила відгук, у якому сварила письменника за надмірне вживання ненормативної лексики. На той лист він мені нічого не відповів.

А ще за якийсь час довідалася, що в Літературному домі Базеля – швейцарського міста, де я постійно мешкаю – відбудеться творчий вечір Андруховича. Зателефонувавши організаторам, запропонувала, щоб на цьому заході виступив хор, яким керую – подумала, що українському письменникові буде приємно, коли швейцарці заспівають декілька пісень його рідною мовою. Так і трапилося: після виступу Юрія Андруховича швейцарський хор піднявся й заспівав “Боже Великий Єдиний”.

Наступного дня показувала літераторові місто, потім з’явилися спільні друзі, так зав’язалося спілкування. Тож Андрухович радо погодився виступити й на відкритті органного фестивалю у Львові, а також написав передмову до буклету “Діапазону”.

Звернулася із цим проханням до письменника невипадково: прочитавши в його “Перверзії” такий компетентний аналіз музики й інструментів доби Ренесансу, який і не кожному фаховому музикантові під силу, була вражена його ерудицією.

– У чому пріоритети вашої власної програми, представленої на відкритті фестивалю? Яким дивом встигли її підготувати?

– Я вирішила: гратиму те, що мені подобається. Те, що хотіла виконати на симпозіумі, але тоді – в силу багатьох дуже складних організаційних моментів – таки не встигла. Програму можна умовно розділити на дві частини – “духовну” та “світську”.  В першій: Варіації на тему із хоралу Баха Weinen, klagen Ференца Ліста та “Небесне причастя” Олів’є Мессіана як концептуальне завершення. Твори змістовно поєднано глибоко трагічним і водночас просвітленим настроєм. Так, Ліст незадовго до написання цієї композиції трагічно та безглуздо втратив двох дітей, доньку та сина. Як відомо, після цього він вирішив прийняти постриг у Римі, адже розцінював непоправну втрату як Боже покарання за власні гріхи. Й саме у Варіаціях, темою яких є один із найтрагічніших бахівських хоралів, звучать ідеї покути, визнання віри, просвітлення. А потім – причастя. Твір Мессіана з епіграфом із святого Іоанна.

Натомість другий відділ – “Картинки з виставки” Модеста Мусоргського в моїй адаптації для органа. І в мене було лише три дні, щоб зрегіструвати на органі цей твір, на який і не кожен піаніст наважиться, адже його слушно вважають одним із найскладніших у репертуарі для фортепіано. На кожному органі він вимагає іншого регістрування, і пошук цих барв займає не менш ніж вісім годин.

– Із якими відчуттями сідаєте тепер за мануали органа, який реставрували завдяки вашій ініціативі? Як змінилося його звучання?

– По-перше, відразу слід зазначити – звучання органа не змінювали. Проте дуже багато що в інструменті не функціонувало, зрештою, лежав шар пилу двадцятип’ятилітньої давності. Ми просто зробили те, що мали зробити. А сам орган, його звучання мені завжди дуже подобалося, ще зі студентських часів. У захопленні від інструменту були й колеги, які вже виступали у Львові. Щоправда, коли західноєвропейських органістів запитують, як вони оцінюють львівський орган, їм буває складно відповісти те, чого від них очікують – що львівський орган найкращий. Адже усе пізнається в порівнянні, й запрошені виконавці найвищого класу мають із чим порівнювати. Тому навіть коли вони просто зарахують наш орган до лав найкращих – можемо пишатися цим.

– Останнім часом довкола Будинку органної та камерної музики, що розташований у костелі святої Марії Магдалини, розгорілося чимало суперечок, оскільки храм намагаються поділити духовна та світська інституції. Як вирішують схожі дилеми у Швейцарії?

– Лише в центрі Базеля є три храми, котрі належать місту. Й кожен, хто хоче проводити там Богослужіння чи концерт, повинен домовлятися з містом. Ця “схема” чудово “працює”.

Розмовляла Лідія Мельник

Фото: organum.sumy.ua