Шнітке називав орган “інструментом своєї мрії”

Розмова з Людмілою голуб, російською органісткою

Її іменують “приборкувачкою органів”, в її активі – записи для таких провідних рекордингових компаній, як Chandos, Le Chant du Monde, Hyperion, нею захоплювались Альфред Шнітке та Євґєній Свєтланов... У неділю відома російська органістка Людміла Голуб виступила у Львові на міжнародному фестивалі “Діапазон”.

– Ви – вихованка легендарного Лєоніда Ройзмана, котрий продовжив у Московській консерваторії традиції школи Гедіке та Браудо. Проте в біографії кожного органіста можна відзначити певний “переломний момент” – власне тоді, коли виконавець вирішує поєднати свою долю із “царем музики”. Як прийшли до органного виконавства особисто ви?

– Випадково. В музичній школі я навчалася в класі фортепіано у дружини Лєоніда Ройзмана, поступово зблизилася з цією чудовою творчою родиною. Лєонід Ісакович також часто давав мені уроки фортепіано, а коли вступила в Московську консерваторію, узяв мене у свій органний клас.

– Особливістю більшості ваших програм є зацікавлення органною музикою ХХ століття, котра сама по собі є одним із найцікавіших феноменів “авангарду”. Як сформувалося таке вподобання? Які особливі проекти реалізували в його межах?

– Передовсім на одній із найбільш вагомих подій у житті російської столиці – Московській бієнале сучасного виконавського мистецтва, що її організовує Московський міжнародний дім музики, в так званому Свєтлановскому залі – разом із художницею Ольгою Кумегер ініціювала цьогоріч мультимедійний проект. Звучали твори О. Мессіана, Д. Лігеті, А. Шнітке,
С. Ґубайдуліної, А. Пярта в поєднанні зі світловими й образотворчими ефектами. Було дуже цікаво. Адже й програму тоді підбирали невипадково, і поєднання мистецтв намагалися зробити  максимально близькими: навіть із художницею спробували використати в інсталяції діаграми звукових мас із нотних зошитів Дьордя Лігеті.

– Знаю, що й у своїх попередніх програмах ви завжди намагалися навіть до такого багатогранного інструмента, як орган, додати щось із сфери інших мистецтв...

– Справді. Впродовж останніх років у кількох програмах намагалася, зокрема, поєднати музику зі словом. Варто зазначити, спроби виявилися вдалими. Наприклад, для одного з таких проектів спеціально переклали російською 45 хоралів (“Органна книжечка” Й. С. Баха), які артист Альберт Філозов блискуче читав у супроводі музики.

– У знаменитому Нотр Дам де Парі ви свого часу презентували незвичну програму російської органної музики. Як відомо, цей інструмент не притаманний православній культурі, проте й школа органного виконавства в Росії має неабияку традицію. Що ви хотіли підкреслити такою незвичною паризькою програмою? Які твори в ній звучали?

– Органна спадщина російських композиторів насправді не є великою.

Адже, як і ви зауважили, наша культура передовсім православна, тож, відповідно, й такого пласта органної музики, пов’язаного з літургійною традицією, ніколи не мала.

Тому звернення до органа російських композиторів було продиктоване іншими імпульсами. Наприклад, Алєксандр Глазунов (його Органну фантазію виконувала в Парижі) написав свій твір під впливом спілкування із видатним французьким органістом і композитором Марселем Дюпре. Парадокс у тому, що твір наскрізь “російський” уже за самою природою мелодики... Є ще цілий пласт менш відомих композицій Вєльєґорского, Одоєвского... А є надзвичайно тонкі твори сучасності – передовсім у С. Ґубайдуліної, а також твори Шнітке, речі Щедріна, Пасакалія Шостаковіча (мало хто знає, що відому Пасакалію з опери “Катерина Ізмайлова” первісно написано власне для органа).

– А як зародилося зацікавленя музикою ХХ століття?

– На початку творчого шляху мені пощастило співпрацювати з одним із найвидатніших композиторів сучасності – Альфредом Шнітке. Безперечно, це певним чином інспірувало весь мій подальший творчий шлях, визначило музичні вподобання. Шнітке дуже любив орган, називав його “інструментом своєї мрії”. На прем’єрах кількох творів Шнітке мала честь виступати як органістка.

– Ви багато концертуєте Європою. Чи можна сьогодні вирізнити регіони, де органне мистецтво в особливій пошані?

– До цього спонукає насамперед наявність самого інструмента. Наприклад, у Лондоні виступала в соборі св. Павла, чи не найбільшому в усій Англії. Там надзвичайний орган, і цілу групу регістрів у ньому називають “королівські шамади”. Так от, шамади (труби, розташовані не вертикально, як зазвичай, а горизонтально) можна застосовувати лише тоді, коли в соборі присутня королева. Серед інших яскравих вражень – безперечно, собори Мадлен і Нотр Дам у Парижі, Марійський костел у Кракові. До речі, головним органістом останнього є ще один гість цьогорічного “Діапазону” у Львові Марек Стефаньскі.

– Яку частину вашого репертуару складає власне духовна органна музика, а яку – світська? Чим відрізняються ці “два крила”?

– Уся органна музика написана для храму! Адже будинків органа як таких немає, первісно все, що написане для органа, повинне виконуватися в церкві. Тому й уся органна музика є духовною за своєю суттю.

– До речі, не лише музика сучасності присутня на ваших афішах. Свого часу саме ви ініціювали своєрідний “екскурс” французькою органною та фортепіанною музикою різних епох. Існують ще якісь особливі стилістичні вподобання?

– Музика Баха та романтиків.

– Тендітна жінка за масивним проспектом органа завжди викликає і захоплення, і водночас певне співчуття. Жінці складніше грати на органі, ніж чоловікові?

– Добре грати взагалі складно. Це від статі не залежить. Немає особливої різниці, хто за мануалами – чоловік чи жінка. Відстань між клавішами приблизно така ж, як і на фортепіано. Старовинні інструменти деколи вимагають застосування певної фізичної сили, а сучасніші фактично ні. Тому орган може бути підвладним і найтендітнішй жінці, і найбільш кремезному чоловікові. Адже в органа чоловічий характер, однак душа – жіноча, вона прагне уваги та любові й виконавця, і слухача.

Підготувала Лідія Мельник