Водяний вулкан

У висліді – провалюється бруківка, руйнуються фундаменти, валяться та падають багатоповерхові кам’яниці. Усі намагання комунальників збудувати черговий водозабір, щоб вирішити “вічну” львівську водну проблему, обертаються знищенням унікального міста.

Наш поважний за віком Львів, у якому, стверджують, зосереджено близько третини архітектурних пам’яток України і який має своє місце в Списку історичної спадщини ЮНЕСКО, під загрозою руїни. І це хвилює нині львівську громаду, мабуть, найдужче. Адже саме центральна історична частина – старе місто – є візитівкою королівського Львова.

Сьогодні Україна виборола право на проведення міжнародних змагань найвищого ґатунку – Євро-2012, і Львів визнано одним зі спортивних центрів держави. Від світових інвесторів очікують чималих коштів. Уряд (нехай під час виборчої кампанії, та все ж) обіцяє скерувати сотні мільйонів гривень не тільки на інфраструктуру до чемпіонату з футболу, а й на реставрацію міста. Отже, необхідно по-господарськи реалізувати великі капіталовкладення на відродження галицької столиці.

Досвід вітчизняний

Свого часу, перебуваючи на сході України, я став свідком подій, які дещо скидаються на ситуацію у Львові, пов’язану з активізацією руйнування його центральної частини. Одне невелике, але славне історичною минувшиною місто з часом почало підтоплюватися. Льохи, підвали, кабельні канали й інші підземні комунікації були постійно заповнені водою. Великі провали на старих вулицях призводили до руйнування багатоповерхових будинків. Такого раніше ніколи не було. Стривожені громадяни почали бити на сполох. На вимогу міської громади почали приїжджати численні обласні та республіканські комісії. Після тривалих досліджень і розрахунків дипломовані фахівці й обтяжені науковими ступенями та званнями науковці дійшли однозначного висновку: активна руйнація міста пов’язана з підняттям рівня ґрунтових вод. Гідрогеологи визначили напрямки, з яких ті можуть підступати до міста й підтоплювати його. Запропонували дуже складну та дорогу технологію водовідведення: за допомогою спеціальної техніки на певних напрямках копали глибокі траншеї, які згодом заповнювали цементно-силікаційним розчином. Треба зазначити, що такі дорогі технології застосовували в Чорнобильській зоні, щоб запобігти радіаційному забрудненню підземних вод. На превеликий жаль, будівництво коштовних гідротехнічних споруд не дало очікуваного результату. Місто й надалі підтоплювалося, руйнування активізувалися... Як згодом з’ясували, причина була доволі банальною. Місцевий водоканал із року в рік нарощував подачу води до міста, не надто переймаючись технічним станом міської водогінно-каналізаційної мережі. Отже, вода з не залатаних труб руйнувала інженерні комунікації та вимивала землю під містом.

Досвід місцевий

Звичайно, ситуація з активізацією руйнування центру Львова значно складніша, оскільки причин є кілька.

Так, за звітами житлового управління міськвиконкому, раніше в кожному з п’яти районів щороку капітально ремонтували 10 будинків. Але як? Технічним станом фундаментів узагалі не цікавилися, історичні фасади “голили”, знищуючи архітектурні прикраси. Вся галаслива реставрація зводилася до щорічного фарбування імпозантних фасадів неякісними дешевими фарбами, замість бляхи та черепиці кам’яниці перекривали шифером. Погані водостоки стали причиною замокання стін. Грибок сприяв загниванню дерев’яних елементів будівель. А в 90-х роках минулого століття у Львові був поширений лише косметичний ремонт. Не секрет, що жодна історична споруда в центрі міста не відповідає сучасним санітарно-будівельним нормам.

Свій вагомий внесок у руйнування старого міста внесли комунальні електро- й автотранспортні підприємства. Ще донедавна історичною частиною Львова гуркотіли чотирисекційні трамвайні потяги. На які аж ніяк не була розрахована львівська бруківка. Вони їхали “трамвай за трамваєм” – і вулиця Дорошенка аж тріщала... А згадаймо великі міжміські пасажирські автобуси, які заполонили центр – вони теж зробили своє.

Унікальний із погляду геології Львів – це не лише наземна, але й підземна його частина. Доволі невелика за площею територія старого міста, в якій будинки розташовані один біля одного, вкрай насичена підземними ходами, підвалами та льохами, старими інженерними комунікаціями, оригінальною тунельною каналізацією тощо.

Урахувавши середньовічну технологію будівництва, коли стіни першого поверху значно товщі від стін останнього, крім того, чимало старих будівель у центрі міста підперті потужними контрфорсами, львівські “кмітливі” власники перших поверхів влаштовують у капітальних стінах коридори та ванні кімнати. Необдумано руйнують і переносять капітальні стіни. Збільшуючи корисну площу, в будинках прорубують додаткові дверні та віконні отвори, що руйнує симетрію архітектурного стилю австрійської сецесії історичних фасадів. Це все спричиняє зменшення несучої міцності конструкцій будівель. Як правило, страждають наріжні будинки, не підтримані сусідніми спорудами.

Півбіди, коли посередині вулиці з’являється водяний фонтан – аварію швидко локалізують. А якщо витоки – приховані або ж під будинком, вода може “тікати” роками? Так, у 1990-х почала руйнуватися вул. Валова. Впало кілька будинків. Це змусило владу терміново ремонтувати каналізаційний колектор, розміщений на старому фортифікаційному рові. Коли розкопали вулицю, то побачили, що він повністю замулений. Господарсько-побутові та дощові стоки текли поза трубою, вимиваючи землю й руйнуючи прилеглий житловий квартал.

Потім почали розвалюватися і падати історичні будинки по осі вул. Ставропігійська – вул. Шевська (зокрема, палац Бандінеллі, наріжні будинки на вул. Театральній). Аналогічна ситуація на вул. Вірменській: руйнується наріжний будинок на вул. Федорова, 1. Економічний корпус Франкового університету розколовся на три частини. У всіх випадках причина одна: через пошкоджені водопровідно-каналізаційні мережі вода вимиває землю під фундаментами. Тут не допоможуть навіть контрфорси, якими середньовічні архітектори захищали свої творіння.

Неймовірні версії

Враховуючи актуальність проблеми, фахівці та науковці висунули багато версій головних причин активізації руйнування центру міста. Зокрема, від історично-романтичної – що Львів побудований на дерев’яних палях і лежнях, які чомусь раптом усі згнили, до науково-технічної – про зниження рівня ґрунтових вод під містом унаслідок складних гідрогеологічних змін чи антропогенних впливів.

Та де ж ті палі, і чому вони раптово згнили? Адже достовірно відомо, що на палях зведено будинки в торф’янисто-болотистій заплаві р. Полтви (театр Скарбка, готель “Львів”, палац Потоцьких). Там іще двісті літ тому мисливці стріляли диких качок...

Версії ж гідрогеологів також не витримують критики. Скажімо, та, що зводилася до техногенних впливів: мовляв, під час спроби будівництва підземного метро біля палацу Потоцьких пробурили свердловину та відкачали воду з-під центру Львова. Це, кажуть, спровокувало руйнацію. При тому, що деякі підприємства, отримавши дозволи на спецводокористування, бурять та експлуатують артезіанські свердловини майже в центрі Львова. Чергова злива швидко наповнює підземні комори.

Була версія й гідрометеорологічна: 1990-ті роки в Прикарпатті запам’яталися потужними зливами та повенями. 12-річні цикли збільшення кількості атмосферних опадів руйнували місто.

Як є насправді?

Сьогодні всім зрозуміло, що центр Львова страждає не від зниження рівня ґрунтових вод, а навпаки. Від підтоплення, включно зі штучним – через аварійний стан водогінно-каналізаційної мережі та системи відведення дощових стоків. Втрати води з міської мережі становлять понад 50%, щодня виливається понад 10 тис. кубометрів намулу, головний відсоток якого становить земля з-під міста. Пізніше цей мул “виловлюють” на міських очисних спорудах. На так званих мулових полях за десятки літ нагромадилося сотні тисяч тонн намитої львівської землиці. Її не складують, а час од часу тихцем викидають назад у Полтву, але вже... за очисними спорудами. Чорно-коричневі води потрапляють у відносно чистий Західний Буг – це добре видно з гелікоптера. Європейські екологи присудили Львову 44-те місце за рівнем забруднення акваторії Балтики. Саме тому шведський уряд надав грант у розмірі 6 мільйонів доларів, щоб галичани не паплюжили їхніх вод.

Щодня в несправній каналізації королівського міста та його водогонах фіксують три десятки витоків. Численні провали на дорогах і хідниках засипають піском і щебенем, а попід аварійні фундаменти помпують під тиском цементно-силікатний розчин. 72 робітники з аварійних бригад ЛКП “Львівводоканал” щодня чатують на нові витоки. Наразі 26% водогонів, 76% міської водопровідної мережі, 45% каналізації – в незадовільному стані.

Не маючи реального плану порятунку, в кабінетах міської ради народжують абсурдні ідеї на зразок пониження центру на півметра або ж налагодження цілодобового водопостачання. Сьогодні в центр воду подають заледве 6 годин на добу, якщо ж її подавати безперервно, під відповідним тиском, то інтенсифікуються руйнівні процеси. А наразі з 960 будинків старого Львова 625 мають тріщини та деформації. Місто Лева волає про допомогу.

Олег Романишин, інженер, мешкає у Львові