Треба працювати повільно та якісно

Розмова з Крісом Кліром, британським реставратором і консерватором

Однією з “вічних” львівських тем є реставрація пам’яток архітектури та збереження історичного середовища. Про це говорять багато, однак не завжди фахово. Розмова з Крісом Кліром, відомим британським консерватором – про Львів, реставрацію та консервацію в місті та світові стандарти і правила в цій сфері.

– Ви вже не вперше у Львові. Які враження від міста?

– Добре знаю лише стару його частину, в якій проводжу багато часу та працюю. Це справді дуже гарне місто. Коли вперше потрапив до Львова, те, що побачив, перевершило всі мої сподівання. Я був тут приблизно п’ять-шість тижнів. Коли ходжу навіть щодня тією самою вулицею, щоразу відкриваю для себе щось нове, і це захоплює мене.

Очевидно, в Україні немає іншого такого міста. Якщо ж порівнювати Львів з якимось іншим містом, то, перше, що спадає на думку, – Прага та Будапешт. Певні частини старого міста також можна порівняти з частинами Стамбула, Брюсселя, Парижа. Але Львів навіть кращий них, оскільки тут на одній вулиці можна побачити поєднання багатьох стилів.

– Чи маєте улюблену вулицю або будинок у Львові?

– Складно сказати. Мої вподобання змінюються. Одним із улюблених є будинок на вулиці Чупринки, 50, зроблений у стилі ар-деко. Також мені подобаються декілька будинків поблизу Вірменської церкви. Здається, що можу знайти свій улюблений будинок у кожному архітектурному стилі. Виокремити якийсь один не вдається.

– Після ґрунтовного ознайомлення з містом чи можете визначити, які саме будівлі чи скульптури у Львові потребують нагальної реставрації?

– Неправильно буде виокремити якусь одну проблему. Наприклад, Львів має негаразди зі скульптурами на будівлях, але реставрувати скульптури й не реставрувати фасаду – неправильно. Найважливіше – трактувати історичний центр міста як єдине ціле. Подивитися на нього загалом і з’ясувати, які його частини потребують нагальної уваги та реставрації. Якщо, наприклад, усі зусилля зосередити на площі Ринок, є небезпека, що через брак коштів зруйнується будівля, яка розташована поряд і є не менш важливою. Усі знають, що існують проблеми з будинками на площі Ринок. Але насправді є менш помітні будівлі, які потребують такої ж уваги, як і центральна площа міста. Передусім потрібно зробити дослідження, яке визначило б найпроблемніші місця. Це не повинна бути моя думка чи думка якоїсь іншої людини. Це має бути позиція громадськості.

– Ви навчаєте львівських митців правильно консервувати скульптури. Розкажіть, будь ласка, про саму школу консервації.

– Я не приїхав до Львова вчити консервації. Ідея школи – не навчити методології. Я приїхав розказати насамперед про етичні засади консервування. І консервація, і реставрація мають відповідати найвищим стандартам. Проблема України в тому, що немає вузькоспеціалізованих фахівців у цій сфері. Наприклад, можуть бути архітектори, які знають і скажуть, яку саме роботу потрібно виконати на об’єкті, однак немає людей, які зробили б її. Тут є прогалина у вміннях, і я пробую заповнити її. Наскільки мені відомо, в Україні немає програм навчання консерваторів каменю. У вас є хороші консерватори витворів мистецтва, але немає хороших консерваторів каменю. Натомість в Європі це така ж важлива галузь, як реставрація чи консервація творів мистецтва. Там їй приділяють дуже багато уваги.

– Наскільки якісно сьогодні реставрують і консервують пам’ятки у Львові?

– Не хочу критикувати чужу роботу, тому що люди, які працюють над реставрацією чи консервацією будівлі, завжди намагаються зробити якнайкраще те, що вони вміють. Ніхто не прагне знищити щось чи повестися з ним неправильно. Питання лише в тому, що їхні вміння можна вдосконалити. Ми стараємося підняти рівень львівської консервації.

У Західній Європі, очевидно, більше досвіду в цій сфері. Те, що відбувається зараз у Львові з реставрацією та консервацією, Лондон і Париж пройшли 30 років тому. Проте це не означає, що ви повинні пройти весь той шлях, що й Західна Європа. Не треба наново винаходити велосипед, якщо він уже є. Ви можете просто запозичити європейський досвід.

У Європі є основне правило: якщо ви реставруєте будівлю, то мусите використовувати той самий матеріал і технології, які застосовували під час будівництва споруди. Отже, якщо, наприклад, втратили фігуру з каменю, то її вирізьблюють наново. Але камінь має бути з того самого кар’єру, зроблений таким самим способом. Якщо є цегляна будівля, шви в якій виконано вапняним розчином, то під час реставрації ви повинні використати вапняний розчин, а не цемент. І найважливіше – перед початком реставраційних робіт треба дуже ґрунтовно та точно описати стан будівлі. І коли ви закінчили реставрацію, знову маєте зробити ґрунтовний опис, що саме зробили.

Щодо матеріалів, які використовують під час реставрації, то це питання потребує індивідуального підходу до кожної будівлі. Наприклад, якщо ми використаємо цемент для покриття якогось фасаду, протягом певного часу він виглядатиме добре, але згодом цемент завдасть значної шкоди. Звісно, дуже легко працювати із сучасними матеріалами. Вони надають будівлі гарного вигляду, однак  ненадовго. За триваліший відрізок часу вони створять іще більші проблеми. Саме це зараз є у Львові. Крім того, зусилля та кошти, потрібні, щоб виправити наслідки так званої “реставрації”, незрівнянно більші, ніж вартість самої реставрації. Хочу зазначити, що 95% моїх робіт із консервації певним чином стосувалися коректування чиїхось помилок. Тому дуже важливо, щоб реставратори думали, що вони роблять, і думали в довготерміновій перспективі. Розв’язати проблему на декілька років, – це не розв’язати її.

– Яких основних етичних принципів консервації ви намагаєтеся навчити?

– Річ у тому, що Львів у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, і це зобов’язує до найвищих стандартів роботи. Це свідчить, що це місто одне з 750 об’єктів у світі, які важливі для всього людства, а не лише для населення країни чи міста. Існують певні безапеляційні стандарти ЮНЕСКО, що стосуються цих об’єктів. Основна вимога – автентичність. Будівля має виглядати так, як виглядала, коли її збудували. Якщо будинку 200 років, то він має виглядати як дуже добре збережений 200-річний будинок, а не як нова споруда, покрита фарбою ХХІ століття. Ще один важливий момент – повинне бути досконале дослідження культурної спадщини, на основі якого треба розробити план майбутнього розвитку. Роботу мають виконувати фахівці з відповідними навичками, щоб зробити це на високому рівні.

– Як ставитеся до нового будівництва в історичному центрі міста, і яким воно має бути?

– Місто має жити і розвиватись, як й інші міста. Тут не можна створити музей. Вкраплення нової архітектури в місті, зокрема, в історичному центрі, мають збігатися із традицією розвитку міста. У XIX – на початку XX століття у Львові працювали найкращі архітектори. Отже, в місті треба будувати за тими ж найкращими стандартами і таким чином продовжувати традицію. Для мене неприйнятно, коли зводять бутафорські історичні будівлі. Я не люблю несправжніх історичних будівель і погано споруджені нові. Завжди треба пам’ятати, що світ стежить за Львовом і він розсудить, адже ваше місто у Списку ЮНЕСКО.

Водночас ми не можемо сказати: треба будувати так чи так. Кожне місто зі Списку абсолютно інше. Немає чітких норм. Але є загальні норми ЮНЕСКО, яких необхідно дотримуватися. Також потрібно звертати увагу, як проводять роботу на інших об’єктах зі Списку. Під час спорудження нових будинків завжди буде суперечка. Наприклад, вона була й під час спорудження скляної піраміди біля Лувра. Хтось просто ненавидів її, комусь вона подобалась. Але є дуже мало людей, які скажуть, що її будував поганий архітектор і що це поганий стандарт архітектури.

На мою думку, неефективно складати великий список із переліком, що можна будувати і чого не можна. Вам не потрібні спеціальні норми. Просто потрібно впровадити в життя норми ЮНЕСКО.

Я дуже обережно ставлюся до відновлення зруйнованих будинків. Це питання, яке мають вирішити в процесі широкого обговорення. Питання в тому, чи завжди можна відновити втрачену будівлю з усіма найменшими деталями та розмірами? Якщо ні, то це все ж буде нова бутафорна будівля. Тому, можливо, краще спорудити новий будинок, але за такими ж високими стандартами, за якими зведено старий, що означає залучення найкращих архітекторів, використання найкращих матеріалів тощо. Адже можна збудувати новий будинок, яким ви пишатиметеся так само, як старим.

– На що мають звертати увагу львівські реставратори?

– Я скажу, на що мають звертати увагу не реставратори, а міська влада – на пластикові вікна. Архітектори, які будували ці будинки, проектували й вікна. І коли ви просто витягуєте старі вікна та заміняєте їх на пластикові, це абсолютно змінює вигляд будівлі. З цим необхідно щось робити. Це так само, якби ви взяли портрет Мони Лізи та змінили колір її очей, бо вони вам не подобаються. Тому саме пластикові вікна є однією з найбільших проблем і очевидних помилок у Львові. Звісно, старі вікна вже віджили своє. Але треба робити їхню дерев’яну копію, а не ставити пластик.

Ще одне зауваження – не намагайтеся працювати дуже швидко та зробити все й одразу. Треба працювати повільно та якісно. Люди у Львові мають бути терплячішими. Неможливо змінити все й миттєво. Краще довше виконувати роботу, проте зробити її справді добре, відповідно до світових стандартів.

Розмовляла Мирослава Іваник