Пам’ятками мають опікуватися фахівці

Розмова з Юлією Стріленко, виконавчим директором українського комітету ІКОМОС

Юлія Стріленко – відомий в Україні й за її межами експерт із реставрації та консервації, а також чинний виконавчий директор українського комітету ІКОМОС. Розмова – про стан реставрації та консервації пам’яток архітектури в Україні й проблеми збереження архітектурної спадщини у Львові.

– Як ви оцінюєте рівень реставрації та консервації пам’яток архітектури у Львові? Які основні недоліки?

– Найбільшу тривогу викликає тенденція відсторонення від збереження пам’яток професіоналів-реставраторів, архітекторів, технологів, мистецтвознавців тощо. Базовим має бути регіональний державний інститут “Укрзахідпроектреставрація”. Саме тут зосереджено кадри. Якщо ми втратимо їх, то опускатимемося до примітивізму. Адже починати реставрацію треба з фахового обстеження. Лише фахівці вирішують, що можна й потрібно робити з пам’яткою, щоб вона мала право так називатися.

Звісно, зі спеціалістами інколи складно розмовляти. Особливо – високим начальникам, які звикли, що їхнє слово вирішальне. Фахівець може сказати, що чогось не потрібно робити, це дратує посадовців. Однак фахівців не можна усувати від пам’яток. Наприклад, мене хвилює активна участь у процесах реставрації у Львові пана Криськіва. Він хороша активна людина, але не реставратор. А працювати з нефахівцями значно легше. Їх зазвичай цікавить комерційний бік, саме в цьому вони знаходять свій інтерес у справі. Дуже простий приклад: свою роботу я розумію, а роботу лікаря – ні. І відверто говорю про це. Але є люди, які кажуть: я знаю все.

На жаль, падіння рівня реставрації спостерігаємо в усій країні. Зокрема, ліквідовано колишній інститут теорії й історії архітектури, який був базовим не лише для України. Коли фахівці обстежують пам’ятку, вони розробляють певну концепцію реставрації. Цю концепцію виносять на науково-методичну раду. Так було завжди. Якщо збирається рада фахівців, то робота далі відбувається в правильному напрямі. Якщо ж цю раду оминути, реставрація піде не тим шляхом, часто її спрощують, оскільки не хочуть виконувати більший обсяг робіт. Відбувається своєрідний процес примітивізації. І він не поодинокий. Тому втрачаємо  фахівців-художників, скульпторів, живописців тощо.

Коли документацію на пам’ятку не розглядають професійно, починають зникати фахівці зі спеціальних видів робіт, які не кожен може виконати. Сподіваюся, що цей період мине. Я великий оптиміст.

– Перед 750-річчям Львова в нас багато чого реставрували. Проте не обійшлося без скандалів. Фахівці кажуть, що роботи виконано неякісно. На вашу думку, чому так сталося?

– Це відбувається, бо немає вчасно розробленого наукового підґрунтя. Якби спершу розробили проектну документацію, а потім виконували роботи, цього не сталося б. А у вашому випадку й нова команда, яка прийшла до влади, стала заручницею ситуації. Ще в 1980-х ми практикували обов’язкове обговорення наприкінці року планів на наступний рік. Уважно стежили, щоб проектні роботи випереджали підрядні. Це має бути системою. Не хочу говорити, що винуватий хтось конкретно, зокрема, хтось із влади. Зараз знищується сама система. Зокрема, на найвищому рівні в нас нині є дві служби: при Мінбуді та Міністерстві культури і туризму. А це не завжди добре, бо між ними не чітко поділено функції. Хотіли зробити краще, а вийшло, як завжди.

Звичайно, закон вимагає погодження документації. Але, на жаль, у нас нерідко починають роботи без документації, тим паче погодженої. Часто буває, що гроші приходять у листопаді, а до кінця року їх потрібно освоїти. Зміни мають початися зверху. Можливо, варто почати зі всеукраїнського семінару, щоб розібратися в ситуації. І що найважливіше, в нас немає інспекції, яка стежила б за станом пам’яток і виконанням закону. Якими б не були закони, треба, щоб стежили за їх дотриманням. Окрім цього, дуже важливо, щоб залишалися державні фахові інститути, які працюють над документацією.

– Часто звучить теза, що наші реставратори відстали від західних колег. То чи є в нас гарні фахівці з реставрації та консервації?

– У Львові є фахівці. Я постійно це кажу. Людям просто потрібно створити відповідні умови. Знаю, що іноземним консультантам у Львові платили по 200 доларів за добу. Необхідно, щоб адекватні гроші платили й нашим реставраторам. Ми робили реставрацію Собору Юра. Ніхто не казав, нібито немає фахівців. Ми замовили хороші німецькі матеріали для скульптур. І все прекрасно зробили.

– У Львові планують знімати скульптури з фасадів будинків на площі Ринок для консервації або реставрації в майстернях. Натомість, імовірно, на їхнє місце ставитимуть копії. Як ставитеся до таких методів?

– Свого часу я реставрувала Львівський і Одеський оперні, багато скульптур на фасадах у Києві, зокрема Будинок із химерами. Нікому не спадало на думку зрізати скульптуру, надто якщо вона дуже зруйнована. Бо зрізанням можна ще більше зруйнувати. Усе робили на місці. Дуже важливо відчувати поверхню скульптури: десь зберігся шматочок первісної пластики – і по ньому можна доліпити й відновити якусь лінію. Якщо почати зрізати скульптуру, вона розлетиться на шматки, які в цеху доведеться зліплювати. При цьому стільки втратимо, що в багатьох випадках те, що залишиться, можна буде лише викинути на смітник. Це стосується особливо зруйнованих скульптур. Якщо ж неможливо зберегти скульптуру, якщо фахівці кажуть, що вона зовсім втратила пластику, то її можна зняти й перенести в музей. А на фасаді поставити копію скульптури в первісному вигляді. Однак слід пам’ятати, що знімання довершує руйнування.

Щодо встановлення копій, то їх нині багато, оскільки камінь руйнується. Камінь потребує постійного догляду. Для фасадів необхідно розробити окрему технологію консервації кам’яних скульптур, керуватися нею та пристосовувати до кожного конкретного випадку.

– Нещодавно у Львові відкрили офіс ІКОМОС. Які основні функції він виконуватиме?

– Це буде відділення українського комітету. Його можна зареєструвати юридично, мати свою адресу й керівника. Це буде солідніше. Ба більше, це, мабуть, буде регіональне представництво на Західну Україну. Нині велика криза в українському комітеті ІКОМОСу. Його утворили 1994-го, тоді він налічував декілька осіб. Зараз нас уже є 120. Прийом людей постійно триває. У Західній Європі ІКОМОС дуже впливовий у сфері збереження пам’яток. Можливо, це порятунок для наших пам’яток. Нині суттєво зросла важливість участі громадськості. Навіть невеликі громадські організації та приватні структури можуть вступити до ІКОМОС. Комітет варто розвивати, збільшувати кількість його членів і посилювати вплив.

– Як ви ставитеся до передачі пам’яток у концесію та до приватизації їх після того, як знімуть мораторій?

– Якщо пам’ятка архітектури стоїть і просто руйнується, то можна передати її в концесію. Але підписати договір, згідно з яким новий власник відреставрує її. У договорі має бути визначено новий профіль діяльності. Наприклад, в Англії частину замків передали в концесію. Однак там запроваджено дуже великі штрафи за будь-які самовільні роботи на пам’ятці. Тому основним має бути охоронний договір оренди, де необхідно чітко прописати умови, яких власник дотримуватиметься.

– Як ви ставитеся до нової архітектури в історичному центрі?

– Передусім мають розробити зонування території в історичній частині міста. У всіх країнах на території, що входить до Спадщини ЮНЕСКО, максимально зберігають пам’ятки, бо саме це приносить їм гроші. Туристи не хочуть дивитися на імпортну столярку, нові деталі. Вони хочуть побачити історичне місто. Тому, на жаль, місто втрачатиме від нового будівництва. Людині, яка приїжджає і платить гроші, не цікаво дивитися на новий “Укрсоцбанк”.

Для врегулювання цього питання мають діяти норми забудови історичного центру, розроблені для кожного кварталу. Має бути докладний план, що можна, а чого не можна робити в історичному центрі, який затвердять на найвищому рівні. Інакше Львів просто можуть виключити зі Списку Всесвітньої спадщини.

Розмовляла Мирослава Іваник