Ні з ким не домовляюся про жодні питання

Розмова з Михайлом Мужилівським, депутатом Львівської міської ради

“Газета” неодноразово писала про низку справ, у яких фігурувало ім’я депутата міської ради від фракції БЮТ, голови об’єднання підприємців “Крок”, віце-президента і співзасновника двох будівельних компаній Михайла Мужилівського. Саме це ім’я останнім часом звучало в контексті “справи “Знесіння”, забудови рогу вулиць Краківської та Вірменської і скандалу довкола нового будівництва на вулиці Рутковича. Тому інтерв’ю з Михайлом Мужилівським дуже на часі. Пропонуємо вам дещо емоційну й цікаву розмову з депутатом міськради.

– Одна з ділянок у Львові, забудову якої планує ваша фірма, – це ріг вулиць Краківської та Вірменської. Дуже багато говорять, що будь-які роботи в центральній частині міста мають бути максимально публічними. Але... Розкопки завершили, а львів’яни досі не знають, що там буде…

– Там буде готель. Три або чотири компанії готують проектні пропозиції. Зокрема, Микола Гайда й Олександр Базюк. Окрім цього, проектні пропозиції розробляв Володимир Швець. Ми дали йому технічне завдання й показали, що є сьогодні. Він зробив хай-тек. Таке враження, що зумисне, але не знаю чому. Він сказав, що поїде у Францію, і там усі нас підтримають, мовляв, має бути так. Але я давно заявив, що відмовляюся від цього проекту. Там не буде хай-теку.

На розі вулиць Краківська та Вірменська – завершення кварталу. Пропозиції розробляв не я, а ще Іван Могитич. Він сам узявся за цю справу. Коли ми подали заявку й на сесії за нами закріпили землю, не знали, що там будуватимемо. Було декілька варіантів: офісні приміщення або готель. Оскільки всі готуються до Євро-2012, поговорили з міським головою, і він вважає, що добре буде спорудити там готель. Ми дали розробити проектні пропозиції під готель. Думаю, щонайбільше через півтора-два місяці матимемо ці проектні пропозиції й звернемося у виконком із проханням підписати дозвіл на будівництво. Що вирішить міський голова й виконком, – я не готовий сказати. Щодо самого готелю, як би нам не хотілося, п’ятизіркового не побудуємо, оскільки там замало землі. Крім цього, є питання щодо автостоянок.

Коли бралися за археологічні розкопки, нас переконували, що там на 90% збереглися підвали. Коли ж розкопали, то побачили: там збереглося лише 10%. Якщо розроблять проект і внизу можна буде спорудити автостоянку у два поверхи, то робитимемо це. Якщо ж зробити це буде неможливо, старатимемося відновити підвали до такого стану, в якому вони були, зробимо там ресторан або бар. Відштовхуватимемося від того, що зроблять проектанти. Проект передбачатиме відновлення забудови, яка там була. Є фотографії будинків, які там були.

Відтворимо фасади й по вулиці Вірменській, і по Краківській такими, як були. Інтер’єр, звичайно, зробимо зовсім по-іншому. Якщо нам усе погодять, устигнемо побудувати готель приблизно за два роки. Його потрібно звести до кінця 2010 року. Робитимемо це після того, як матимемо проект. Але його собівартість буде не меншою ніж 1,5-1,8 тисячі доларів за квадратний метр. Чимало залежить від кількості зірок. Планую, що це буде 3+ або 4-.

– На продовження теми: як ставитеся до нової архітектури в центральній частині міста?

– Є місця, де можна будувати нову архітектуру. А є такі, в яких я як депутат Львівської міської ради категорично проти цього. Наприклад, проти того, щоб на площі Ринок будували якийсь хай-тек. За межами центральної частини міста можна і треба будувати. Адже за все ХХ століття не маємо чим похвалитися в архітектурі. Львів до 1939 року ще має чим хвалитись. А решта України – не має. Це століття просто пропало. Гадаю, після себе треба щось залишити. Через 100 років скажуть, що ми взагалі нічого не робили.

– Пане Михайле, чому “Знесіння”? Маю на увазі ділянки на Довбуша, 15 і на Лісній, 4-а…

– Ухвали в міській раді готують управління. Не можу прийти в управління і сказати: поставте мені візи. Крім того, є комісії міської ради. Ще за каденції Василя Куйбіди я орендував приміщення на Лісній, 4-а. Там була пилорама, яка гуділа з ранку до вечора. Навколо – будинки. За каденції Любомира Буняка я викупив це приміщення за 230 доларів за квадратний метр. Загалом там 270 квадратних метрів. Міг би ще тоді взяти цю землю в оренду, але не встигав. Я не взяв ділянки в парку. Ми плануємо спорудити там будинок. Яким він буде, ще не знаю. У нас є архітектура й містобудівельні норми. Що дозволять, те і збудуємо. Якщо місто влаштовує той сарай, який там стоїть, можемо нічого не будувати.

– Щодо ділянки на Довбуша, 15. Міська рада визнала в суді, що ухвали винесли незаконно. Чи визнає це “АрхіБуд”?

– Що “АрхіБуд” неправильно зробив? Ми стоїмо на позиції, що все було зроблено правильно, далі відстоюватимемо свої інтереси. Якщо суд задовольнить позов і зобов’яже скасувати ухвали, офіційно звертатимемося до військових, яким заплатили гроші за будівлі, щоб нам повернули кошти. Не знаю, хто поверне гроші за археологічні розкопки. Не можу навіть уявити собі, що суд завтра ухвалить якесь неправильне рішення. Ми були на конкурсі в Києві, в якому брали участь 11 компаній. Виграли конкурс. Будемо намагатися домогтися правди в суді.

Не один раз засідала історико-містобудівельна рада. Вони вирішили дати нам історико-містобудівне обґрунтування після того, як проведемо там археологічні розкопки. Ми провели їх, нічого не виявили і надали їм результати. Але нам досі не дають обґрунтування. А не дають з однієї причини: Андрій Садовий дав таку команду зверху. Не знаю, навіщо він це робить.

Думаю, дійде до того, що ми подамо в суд на Лілію Онищенко – і нехай відповідає перед судом. Адже ми через “єдине вікно” звернулися до неї з проханням дати історико-містобудівне обґрунтування під конкретний об’єкт. Якщо вона має якісь зауваження, то повинна зібрати містобудівельну раду чи історико-містобудівельну раду й поставити на голосування.  Вона цього не робить. Чому так, я не знаю.

Ми плануємо побудувати на ділянці на Довбуша, 15 елітне житло, спортивні майданчики, ресторан, бар, оздоровчий центр тощо. Там плануємо побудувати близько 100 квартир. Цей комплекс реально спорудити приблизно за три роки. У нас було чотири види проектних пропозицій. Одні, до речі, робив Данило Швець, син Лілії Онищенко. Якби в мене був син, і я знав, що буду категорично проти забудови якоїсь ділянки, то ніколи не дозволив би йому робити проектні пропозиції. А він отримав за це гроші. У підсумку ми зупинилися на проектних пропозиціях Олександра Базюка.

– У місті є цікава практика брати земельні ділянки в оренду на десять років під забудову. На такий термін ви взяли й ділянку на куті Краківської та Вірменської, і ділянку на Лісній. Що потім буде із цією землею?

– Ще за часів мера Василя Куйбіди розробили концепцію: після того, як споруджують будинок, кожен метр квадратний землі розподіляють на його мешканців. І мешканці мали б платити орендну плату за землю протягом 10, 50, 100, 300 років… Я вважаю, що у Львові під кожною спорудою, де є земля, треба розподілити орендну плату між мешканцями. Це виходять копійки. Якщо наші управління зроблять так, як кажу, й на кожного мешканця запровадять податок, то проблем не буде. Так є в усьому світі, й у нас так має бути. Сьогодні ж така ситуація: я побудував будинок, заселив його, і моя ж фірма далі платить за цю землю. Це абсурдна й неправильна ситуація.

– Минулого тижня відбулось офіційне відкриття нової ілюмінації на церкві Андрія, яку фінансувала ваша фірма. Розкажіть, будь ласка, докладніше, як виникла ідея.

– Наш колектив об’єднання підприємців “Крок” уже давно допомагає цій церкві. За наші кошти там зробили підлогу та підігрів підлоги. Ми не робили собі реклами на церкві й зараз не хотіли. Тому відмовилися від слова на офіційному відкритті. Ілюмінацію робила київська компанія за кошти “Будінвесту”. Ми організовували тендер, оскільки було декілька фірм-претендентів, зокрема з Польщі та зі Східної України. Перемогла київська компанія, оскільки вони ставили лампи, які споживають 4,5 кВт електроенергії на годину. А поляки пропонували 40 кВт за годину. Думаю, ми зробили правильний вибір. Просили міського голову, щоб врахували цю ілюмінацію у вуличне освітлення, яке оплачує міська рада. Поки що цього не зробили, але пообіцяли зробити. Думаю, це буде справедливо.

– Подейкують, мовляв, це освітлення – своєрідний “відкуп” місту за земельні ділянки. Що можете на це сказати?

– Це жарт? Як можна зрозуміти “відкуп за земельні ділянки”? Підігрів підлоги й опалення в церкві, яке ми зробили, не коштує менше, ніж це освітлення. І ми про це ні з ким не говорили. Чому мене не запитують про справи, які були п’ять років тому. Чи тоді я хотів від когось відкупитися, щось загладити? Невже відкуп – це й те, що ставлю в школі вікна, роблю спортивні майданчики й допомагаю дітям-інвалідам? Я зробив актовий зал у спеціалізованій французькій школі, бо мені соромно, коли туди приїжджають французи. Моя мотивація: допомагати людям, яким можна чимось допомогти. Є люди, які хочуть працювати, але не можуть. Ми намагаємося трохи допомогти найбіднішим і без реклами.

– Було багато розмов, що фракції міської ради обмінюються питаннями, зокрема земельними: ми голосуємо за “ваше”, а ви – за “наше”. Чи робить так БЮТ, і з якими фракціями ви обмінюєтеся?

– Які питання можуть міняти? Невже я міг поміняти питання про Довбуша, 15? Я купив там споруди. У міській раді практики обміну питаннями немає. Чув про таке, але насправді цього немає. Ні з ким не домовляюся про жодні питання.

Я хотів би купити для себе шматок землі, але, по-перше, її немає, а, по-друге, не знаю, як це зробити. Можна купити в когось особняк – і тоді перейде закріплена за ним земля. Іншого шляху немає.

– Нещодавно був скандал довкола вулиці Рутковича, де “Будінвест” споруджує офісні приміщення. Мешканці двох сусідніх будинків запевняють, що будівельні роботи проводили всупереч законодавству. Відтак з’явилися тріщини на двох будинках поряд. Чи ви вирішили цю ситуацію?

– Будинок, який стоїть поряд, був аварійним до початку робіт і є таким зараз. Ми його, по суті, врятували. Перед початком робіт із директором департаменту містобудування ЛМР Андрієм Павлівим виїжджали на місце й зафіксували всі тріщини на будівлі. Коли оглянули підвали, зрозуміли, що будинок висів у повітрі, а не стояв на ґрунті. Зробили ін’єктування цих будинків і стягнули їх. До речі, на першому поверсі одного з будинків є магазинчик, власники якого під час ремонту забрали дві несучі стіни. Ми дізналися про це, коли вони почали висувати нам претензії. Вони хотіли судитися з нами, але потім відмовилися від цієї ідеї. Не я зробив цей будинок аварійним.

Розмовляла Мирослава Іваник