Барви “Поєдинку”

У 26-хвилинний фільм “Поєдинок” (прем’єра якого відбулася в кінотеатрі “Копернік”) про продовжувача мистецьких традицій Олександра Архипенка, видатного українського скульптора Михайла Дзиндру (що, виїхавши 1952 року до США, наприкінці життя повернувся на постійне місце проживання в Україну) вилилося чергове навчальне завдання для студентки режисерського факультету Київського інституту імені Карпенка-Карого Наталії Ільчук.

Властиво, йдеться про своєрідне продовження проекту “Дзиндра: 300 метрів”, який не так давно зреалізували студенти Центру магістерських програм із культурології й соціології Львівського національного університету імені Івана Франка з тим, щоб популяризувати серед співгромадян Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри. Адже донедавна навіть у Брюховичах, де цей музей діє, не всі могли підказати, як до нього пройти, а належних вказівників не було.

Йдеться не про звичайний музей, а про такий, який художник створив сам і за власні кошти, який став яскравим взірцем усієї ретроспективи мистецького життя світу ХХ століття, всіх його зламів, а ще – стихії української душі, зрепрезентованої в модерних формах. А більше про той, що його Михайло Дзиндра, створивши, передав у власність держави. А це загалом – 1500 квадратних метрів готового музейного приміщення й 808 скульптур із півторатисячі привезених Михайлом Дзиндрою в Україну.

“Цей вчинок художника львів’яни не сприйняли, – говорив на зустрічі з пресою з нагоди львівського представлення фільму доктор мистецтвознавства Орест Голубець. – Це не вписувалося в нинішнє розуміння дійсності, в якій не прийнято ділитися й бути щирим. Окрім того, Львів дуже туго адаптує нові мистецькі форми. Відтак митець відійшов із життя як людина, яку Україна так по-справжньому і не оцінила, хоч таких одночасно винятково талановитих і щедрих скульпторів маємо одиниці”.

“Мені було дуже важливо, щоб здійснилася моя мрія, – розповідав “Газеті” за рік до смерті старенький Маестро. – Адже твори багатьох наших митців – Малевича, Татліна та багатьох інших – сьогодні вважають досягненнями своєї культури Росія, Франція, інші держави, а так не повинно бути. Днями я бачив програму по “Євроньюзу” про російське мистецтво, однак усі названі персоналії насправді були українцями. І сьогодні, попри те, що фізично чуюся вкрай погано, відчуваю себе дуже щасливим. Бо найбільше щастя для людини – мати можливість щось комусь подарувати...”

Фільм Наталії Ільчук, до роботи над яким також було залучено інших молодих талановитих людей – Олену Федорову, Валентину Сердюк, Івана Бондара та музикантів з Івано-Франківська – є цікавою спробою новаторської екранної мови із залученням оригінальної анімації. Виконаний у форматі експериментального й динамічного художньо-документального кіно (компанія-виробник – Творче об’єднання документальних та художніх фільмів Національної телекомпанії України за участі Центру гуманітарних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка та Jazz Production Studio), “Поєдинок” (як сподіваються його творці) долучиться до того, щоб хоча б після смерті Михайло Дзиндра отримав належне визнання. Принаймні творці стрічки обіцяють – фільм на відповідних носіях піде у світ.

Ярина Коваль