Офіси – за межі центру міста

Уже невдовзі в деяких районах нашого міста може з’явитися сучасна європейська архітектура. Першим таким районом став Сихів. Не менш масштабний проект мерія планує реалізувати в північній частині міста, де зосередять великий офісний центр. У такий спосіб, на думку чиновників, Львів удасться не лише осучаснити, а й децентралізувати, розвантаживши його центральну частину. Своїми думками щодо розвитку міста й реалізації нових проектів під час інтерв’ю для “Газети” поділився Андрій Павлів.

– Пане Андрію, які особливості розбудови північної частини міста?

– Є містобудівельний ескіз, який передбачає ущільнення забудови в північному районі завдяки перенесенню інженерних комунікацій уздовж колектора річки Полтви. Адже ці комунікації свого часу було встановлено без урахування вартості землі. Зараз місто розширюється й розвивається, тому нам потрібно шукати вільні земельні ділянки. Якби ми перенесли комунікації на відтинку між вулицею Богдана Хмельницького та проспектом Чорновола в єдиний технічний колектор, то вдалося б вивільнити площу для забудови приблизно у 18 га. В такий спосіб і було сформовано нашу містобудівну пропозицію.

Однак мерія має намір не лише забудувати цю частину міста, а й створити там парк і спорудити діловий центр із багаторівневими паркінгами й готелями. Тому шукатимемо інвестора, який взявся б за всю цю територію. У жовтні, під час економічного форуму, плануємо виставити цей проект на конкурс.

Такий проект у північній час­тині Львова буде дуже вигідним, адже там проходить траса на Київ. До того ж, у цьому житловому районі наразі дуже мало якісних будинків. Окрім того, зосередивши там офіси, зможемо обмежити в’їзд машин у центр міста. Гадаю, під­при­ємці, маючи достойну альтернативу, погодяться переїхати із центру в нові приміщення. Адже сьогодні, щоб доїхати до місця роботи, доводиться чимало часу простоювати в “корках”, що не вигідно ні бізнесменам, ані їхнім клієнтам.

– Розбудова Сихова також повинна сприяти розвантаженню “серця” міста?

– Так. І ми запропонували управлінням архітектури створити у Львові два підцентри – це Сихів і район вул. Липинського. Ці два проекти зможуть сформувати своє середовище в місті.

Для розбудови Сихова ми організували міжнародний ар­хітектурний конкурс. Тобто розпочали впроваджувати проекти, які практикують в економічно розвинутих країнах, – створили перед інвестиційним конкурсом архітектурно-містобудівну розробку.

Пропозиція греків, які перемогли в конкурсі щодо бачення майбутнього Сихова, є дуже ці­кавою, і вона має задовольнити потреби значної частини львів’ян, які проживають у цьому районі. Також намагаємося змінити ставлення до території міста. Хочемо не прос­то продавати певну площу для розбудови, а й закладати со­ціальний пакет. До прикладу, у Львові немає хорошого кіноконцертного залу, і місто ніколи не зможе його збудувати, тому що це дуже великі кошти і специфічна споруда. Такий кіноконцерт­ний комплекс плануємо звести на вул. Липин­ського. Тому ставитимемо від­повідні вимоги до інвестора: крім того, що він має заплатити за землю, повинен виконати ще й певний соціальний блок питань, яких потребує місто. Такі самі зобов’язання ставитимемо й на Сихові. У такий спосіб намагаємося децентралізувати Львів, створивши комфортні умови для проживання, роботи й відпочинку на околицях.

– Який варіант розбудови міста вважаєте прийнятнішим: коли новобудови споруджують у центрі Львова чи коли все-таки виносять за його межі?

– У центрі міста насамперед потрібно навести лад із реставрацією старих будинків. Що­правда, коли стоїть одно- чи двоповерхова споруда, і намагаються довести, що це – пам’ятка архітектури і її чіпати не можна, то в мене викликають певні сумніви. Через такі судження в центрі Львова вже тривалий час нічого не робили, і люди до цього звикли.

Наприклад, у Римі, де зберігають величезний спадок іс­то­рії, культури й релігії, після часів Муссоліні ухвалили мораторій на будівництво в центральній час­тині міста. Цьогоріч мав зус­тріч з італійськими архітекторами, які відзначили п’яти­річ­чя скасування цієї заборони. Вони пояснили, що за час дії мораторію Рим дуже багато втратив, оскільки місцеві фір­ми, які працюють по всьому світі, не могли реалізувати свої проекти на батьків­щині. Тому після скасування цієї заборони в центрі Рима насамперед збудували виставковий комплекс зі скла й бетону, а це дуже тонка й ко­рект­на робота.

Натомість у нас споруджують будинки того чи іншого стилю, прикриваючи боязнь або невміння робити сучасно й гарно. У Львові має виникнути потреба будувати сучасно. Тим паче, раніше в нашому міс­ті було дуже багато архітектурних експериментів. До прикладу, вулиця Дорошенка. Там зосереджено дуже різні стилі, які співіснують поруч і дуже вдало поєднуються, хоча бу­дівлі зведено в різні епохи. Ду­маю, нам потрібно продовжувати цю традицію, позаяк колись архітектори не “злизували” форми і стилі “своїх” будинків з інших часів. І це ймовірно й сьогодні, головне – робити фахово.

Адже навіть споруда “Укрсоцбанку” в центрі міста, появою якої свого часу всі дуже обурювалися, свідчить про наше минуле. Це ж наша архітектура, так ми колись бачили, і так думали. Це яскравий образ того, як тоді розуміли сучасну архітектуру. Можливо, вона не настільки гарна, як би ми цього хотіли, але це наша історія. І ця споруда банку була спробою архітектора створити щось нове, хоча не відкидаю, що вона була помилкою.

– Як ви загалом оцінюєте сучасну архітектуру міста Лева та її розвиток?

– На жаль, в архітектурному розумінні, ми сьогодні є провінційним містом, в якому не працюють відомі архітектори. Львівські талановиті будівничі можуть створювати свої проекти для інших міст, але не для Львова. Причина в тому, що їхні задуми сучасні, можливо, інколи провокативні. Парадокс, але у Львові швидше погоджують проекти менш талановитих працівників цієї галузі, ніж людей, які розуміють, що таке стильові ознаки XXI ст.

Пригадую випадок, коли розробляли пропозиції на забудову на вулиці Генерала Чупринки, 3. Там був проект, який потрапив до сотні найкращих серед українських розробок. А коли дійшло до погодження, то в нас його “зарізали”. Відтак там спорудили, як я це називаю, черговий “київський торт”, зіпсувавши престижність району стосовно забудов.

Колись там не проводили жодних проектувань без пого­дження з Віднем, тому що той район створювали найвідоміші архітектори різних часів. Отож помилок там робити не можна. А сьогодні про естетику рідко згадують. У нас втрачено поняття “конкурс”. Ін­вес­тор нині обирає того, чиї проекти найлегше погодити.

Оксана Горак