Туристам невідомий давній Львів

– Пане Іване, ми стаємо свідками, коли тисячі туристів годинами проводять час на площі Ринок. Проте колись ви зазначили, що вони й не підозрюють про пам’ятки археології?

– Як відомо, 1527 року у Льво­ві сталася велика пожежа, яка знищила все готичне місто. Відтоді почали будувати суто кам’яні будинки без використання дерев’яних конструкцій, принаймні на зов­нішній стіні. У такий спосіб на всій Ринковій площі і прилеглих вулицях найстаріша частина будівель опинилася під землею. Це і є готичний Львів. Щоб переконатися в цьому, достатньо спуститися в будь-який під­вал на ринковій площі. Скажі­мо, в будинку Бандінелі, де зараз відкрили музей скла. А відтак дослідження археологів є надзвичайно важливими. Кожен, хто досліджує історію будівлі, мусить вивчити і документальний, і археологічний матеріал. Не можливо скласти архітектурне уявлення про пам’ятку, не враховуючи археологічного й архівного матеріалів.

Перспективи для дослі­дження історії Львова – колосальні. Це, зокрема, засвідчили розкопки 1990-1991 років на території, де мали спорудити готель “Золотий лев”, за театром ім. М. Заньковецької. Тепер це ринок “Добробут”. Там розкопали величезну площу 1000 квадратних метрів, де археологи знайшли просто сенсаційні матеріали. Виявляється, на тому місці безперервно функціонувало поселення місь­кого типу починаючи від VІІ до VІІІ століття. А відтак датою заснування Львова мав би бути не 1256 рік, а VІІ-VІІІ сто­ліття. Тобто місто Лева є таким самим давнім, як і Київ.

Розкопки здійснював Інститут суспільних наук, нині – Інститут українознавства. І, власне, з часу тих розкопок і почалися проблеми з археологією у Львові. Через те, що археологи не здали звітів про екс­педицію, це стало підставою, щоб їм перестали видавати відкриті листи на Львів. Оскільки документації не завершено, розкопки вважають покинутими. Такі правила архео­логії. Чому вони не здали звіту? Це запитання до Інституту суспільних наук. Можливо, проблема полягала в наукових амбіціях учасників експедиції, які бажали використати ці матеріали для своїх подальших наукових цілей. Адже це величезний дисертаційний матеріал для десятків людей, які хотіли захищатися, оскільки на тій території виявили колосальні знахідки. Зокрема, зна­йшли ремісничий район, де кожум’яки обробляли шкіри. Там також знайдено зразки чоло­вічого, жіночого та дитячого взуття, десятки тисяч фрагментів відходів шкіряного виробництва, двометрові діжки для вичинення шкіри, вкопані в землю стаціонарно.

Окрім того, знайшли залишки ювелірного виробництва.

Усе це свідчить про те, що там був район ремісничого Львова ще задовго до часів Данила, Лева й їхніх попередників. Знахідки датують VІІ-VІІІ століттям, коли тут перебували давні слов’яни. А це означає, що Львів є значно старішим, аніж прийнято в історії й історіографії. Й археологічні дослідження є надзвичайно перспективними для нашого міста.

Уявіть, що було б, якби можна було експонувати ті давньоруські чи давньосло­в’янські будівлі, які зараз розміщені на глибині 5-10 метрів.

– В інших місцях теж можливі такі знахідки?

– Безумовно. Підтвердженням цього є розкопки на площі Святого Духа біля костелу Єзуїтів, де нині встановлено пам’ятник Підкові. Під час їх здійснення археологи знайшли давньослов’янську кераміку VІІ-VІІІ століть. Такі самі знахідки віднайдено біля Катедри напередодні святкування 750-річчя Львова. Це означає, що таке поселення чи їх низка тяглися вздовж річки Полтви. Це й було протомісто, як його називають археологи, яке передувало виникненню Львова.

– Тепер щодо пам’яток археологічних, які знайдено і закопано, сховано. Це порушення закону?

– Коли засипають, то це не вважають злочином. Гірше, коли їх розбирають і викидають. Злочин – коли нищать культурний шар, а не досліджують його. Ситуацію, яку донедавна мали у Львові з пам’ятками археології, можна назвати злочином проти історії.

Найприкріше, що у Львові немає музею археології. На вул. Винниченка є табличка “Музей археології”, де експонують речі, що їх знайшли археологи під час розкопок далеко за межами Львова. А львів­ський матеріал не відомо де опиняється. У якихось пивницях, коробках, не описаний, ніким не опрацьований. На мою думку, Інститут україно­знав­ства мав би створити окремий відділ археології Львова.

Коли проводжу своїм гостям екскурсію по Львову, то показую викопані рештки муру й кажу: “От тут він іде далі під землею”. І мур, і вежі розташовані по периметру Львова, їх ніхто не розібрав. Це приваблює людей. Туди, до пам’ятника Федорову, підходять туристи, дивляться на ту бастею, бійниці, які перебувають на глибині трьох метрів під землею і лише уявляють собі, що колись вони були загрозою для ворогів Львова.

– Зараз у місті планують масштабні роботи з прокладання інженерних мереж. А чи готові до цього археологи? Адже за короткий час потрібно буде виконати великий обсяг археологічних досліджень?

– Для цього потрібно, щоб працювала велика група архео­логів. Кадрів для цього вистачає: є історичний факультет, відділ археології Інституту українознавства. Як на мене, добре було б створити львівську стаціонарну експедицію, яка здійснювала б розкопки систематично та планомірно, а не час від часу.

В Україні є чудове законодавство щодо охорони археологічної спадщини. Теоретично всі будівельники зобов’язані сповістити археологічну службу про здійснення тих чи інших земляних робіт. І тоді археологи в міру зняття дорожнього покриття могли б контролювати те, що потрапляє під ківш екскаватора. Але цього не роблять. Будівельники не хочуть розуміти цінності археологічних пам’яток. Я живу на вулиці Пісковій, там будівельники під час дорожніх робіт вивалили капітальні кам’яні блоки – це вочевидь фундамент якоїсь споруди. Однак жодного археолога там не побачив. Такі роботи виконують і на інших вулицях без супроводу археологів.

– Тобто немає порядку в цій справі?

– Є фактор випадковості. Хтось побачив і повідомив археологів. Існує велика розбіж­ність між великими потребами в галузі археології і викликами, які виникають щодня. Це є державною проблемою.

– Зарубіжний досвід?

– На прикладі Польщі можемо побачити дуже поважну державну структуру – так звані консерватори пам’яток, які є в кожному воєводстві. Консерватор може припинити будь-які роботи, накласти вето на будівництво, якщо вважатиме, що археологія недосліджена чи загрожує руйнуванню пам’ятки. Це ефективна структура, яка має фахівців у всіх галузях: архітектурі, археології, мистецтвознавстві тощо.

– Як до цих вимог щодо археології ставляться інвестори?

– Будь-якого інвестора можна переконати, що археологічний матеріал може принес­ти йому більші прибутки, ніж просто спорудження якогось об’єк­та. Якщо, для прикладу, в супермаркеті експонуватимуть фрагменти давньоруського обо­ронного муру чи будинок ремісника XII ст. з якимись речами, які викопали на цьому місці, гадаю, це стане додатковою атракцією для приваблення покупців.

Нині люди цікавляться історією, хочуть знайомитися з пам’ятками. І якщо, крім старої архітектури, вони бачитимуть іще й пам’ятки археології, це значно підвищить туристичну цінність міста. Це величезна перспектива Львова, яка ще збереглася під землею.

– Свого часу громадськість різко виступала проти того, щоб будівельники під бруківку вкладали шар бетону. Такі роботи тривають?

– По-перше, це перекриває доступ води, яка мала б стікати між щілинами бруківки в землю. По-друге, ховає будь-які можливості для роботи археологів. Адже якщо там буде шар бетону, вони не матимуть доступу до культурного шару. На мою думку, це варварський метод вкладення дорожнього покриття.

Якщо пройтися вулицею Короленка чи Лисенка, де зараз тривають ремонтні роботи, то побачимо дуже смішну річ: дороги там роблять рівними, пласкими. Колись усі дорожні покриття робили горбкуватими, зі зниженням до бордюрів. Це давало змогу воді стікати під час дощу, адже добре відомо, що у Львові бувають дуже сильні зливи. І це може спричинити своєрідний потоп у місті. Це збільшує ймовірність потрапляння води до нижніх поверхів будівель, руйнування фундаментів тощо.

– Привабливість Львова для туристів.

– Якщо зайдете в кав’ярню “Криївка”, то побачите готичні стіни. Будь-яка пивниця на площі Ринок – “Золотий вепр” чи “Венеційський лев” – має унікальний інтер’єр, який приваблює людей. І кожен турист, який потрапить у приміщення, побачить автентичні мури. Крім того, там можна експонувати археологічні знахідки. Приклад – колишній бар “Під Вежею”, де ще у XIX ст. експонували рештки мурів XIV ст. Там була панорама Львова, яка виконувала історичну інформативну функцію. Саме цього зараз найбільше бракує туристам. Вони ходять містом із путівниками, однак не можуть прив’язати будівлю до конкретних подій, зорієнтуватися на місцевості.

Однак подивіться на площу біля пам’ятника Івану Федорову. Там немає жодної таблички, вказівників, що перед вами оборонні мури XIV ст. І екскурсовод скаже, що завгодно. Людина не може з’ясувати, що це найстаріше з того, що вона побачила у Львові.

Уже не кажу, що ці елементи археології слід було б ідеально утримувати. Напівкругла вежа, яку експонують для туристів, розсипається під впливом атмосферних явищ. Біля неї купи сміття.

– Іще більше проблем у малих містах області, які завдяки археології могли б стати привабливішими для туристів?

– Проблема історії в Галичині в тому, що наші землі завжди були місцем ворожих нападів. Половці, печеніги, монголо-татари, крим­ські татари, волохи, турки... Тут постійно тривали війни, напади, набіги. Населенні пункти колись були дерев’яними, оскільки тут було багато дерева. Відтак їх часто знищувало полум’я. У цьому сенсі археологічний матеріал нерідко є єдиними відомостями про історію минулого й долю населеного пункту, краю. Це – безцінне надбання, яке не маємо права втратити.

– Дякую за надзвичайно цікаве й актуальне інтерв’ю.

Розмовляв Василь Худицький