Личаків помирив вояків п’ятьох армій

В останні дні свого життя вони дивились один на одного крізь вічко прицілу. Не тому, що були ворогами від народження, а тому, що так сталося, і їхні держави опинилися по різні боки фронту. А вже на землі Личаківського цвинтаря вони таки помирились, адже мертві між собою не воюють.

Це місце унікальне не лише похованнями видатних людей, які належать до різних націй і культур. Тут знайшли вічний спочинок солдати і старшини п’ятьох армій: січових стріль­ців, австрійської, поль­ської, російської та радянської. Таких випадків, коли б на одній території були поховання вояків одразу п’ятьох армій, немає не лише в Україні, а й, можливо, у світі. Та, попри усталений звичай давати загиблим спокій, у минулому столітті їхні останки неодноразово турбували.

– Пане Ігоре, Личаківський цвинтар є одним з основних військових некрополів Львів­щини, причому тут поховано військових різних армій і народів. А коли тут з’явилися перші поховання військовиків?

– Найдавніші військові поховання датовано 1914 роком – це поховання російських солдатів, які загинули в Галичині під час Першої світової війни. Спочатку рядових і офіцерів російської армії поховали на Пагорбі слави. А 1944-го там почали будівництво сучасного меморіалу Пагорб слави, тож останки загиблих 1914 року солдатів перенесли на теперішнє 82-ге поле Личакова. Натомість офіцерів залишили на Пагорбі слави у братській могилі, не згадуючи їхніх імен, – там є тільки обеліск. Потім поховання вояків царської армії на 82-му полі Личаківського цвинтаря знищила радянська влада, так само, як поховання січових стрільців і вояків австрійської армії. У такий спосіб “розчищали” місце для поховання вищих чинів радянської армії. Частину радянських воїнів було поховано на Марсовому полі, там само знайшли вічний спочинок загиблі вояки НКВС.

Марсове поле неофіційно з’явилося ще після українсько-польської війни. На 82-му полі, яке є продовженням Марсового, після Першої світової війни було поховано вояків австрійської армії, які боролися проти російської армії. Також там поховано січових стрільців, учасників Листопадового чину 1918 ро­ку – всі ці поховання знищили бульдозером 1962-го. А будівництво сучасного Марсового поля було завершено 1974 року.

– Отже, тут є поховання російських, радянських, авст­рійських та українських вояків. Окрім того, маємо ще великий меморіал польських воїнів, які загинули під час боїв за Львів. Цікаво, що на деяких могильних хрестах польських вояків дата загибелі не 1918-й, і навіть не 1919 рік, а подекуди 30-ті роки ХХ століття.

– Польські джерела свід­чать, що це учасники тих подій, які пізніше померли природною смертю. Спочатку їх поховали за межами Личакова, а відтак їхні останки перенесли на цвинтар і в такий спосіб його “ущільнили”. Згідно з угодою між Україною та Польщею й ухвалами Львівської міської ради, ці поховання було забрано з-під дороги, яка там пролягала.

– За радянських часів була доволі своєрідна політика стосовно військових поховань. У чому відмінність сучасної української політики в цій делікатній галузі?

– Безумовно, в Україні вона дуже змінилася, в бік європейських норм. Передусім у ставленні до поховань: їх захищено законом про поховання та похоронну справу. Раніше не було ніякої відповідальності, крім символічної адміністративної . Наприклад, у радянські часи, якщо родина не відвідувала могилу рік, то цвинтарна управа мала право розгорнути її могилу та засіяти це місце травою. Якщо минуло 20 років, можна було робити на місці цвинтаря парк, навіть дорогу. Нині могила є недоторканою навічно, її можна тільки доглядати і ремонтувати. Якщо влада і правоохоронні органи стежитимуть за цим, то на цвинтарях буде порядок. Також будь-які війсь­кові поховання, за міжнародними нормами, підлягають охороні. Зокрема, йдеться про Женевські конвенції. Щодо війсь­кових чужої держави, то їхні могили заборонено знищувати, до них має бути доступ, на них можуть бути певні символи немілітарного характеру.

– Але є інше питання – фінансування утримання таких поховань. В який спосіб це відбувається – держава виділяє кошти чи місто? Чи, може, цвинтар робить це за власний кошт?

– Усі цвинтарі, згідно із законом про місцеве самоврядування, перебувають на утриманні місцевих рад. Багато хто не усвідомлює різниці між закритим і діючим кладовищем. А Личаків, окрім того, що є закритим, ще й має статус заповідника. Безумовно, міська рада виділяла й виділяє кошти, питання тільки в тому, чи їх достатньо. Закритий цвинтар – це означає, що треба утримувати всі поховання, що набули статусу або пам’ятки мистецтва, або історичного місця поховань, або пам’ятки історії. Знаючи це, ніяка родина не вкладатиме кошти в те, в що має вкладати держава.

– Доволі часто доводиться читати, здебільшого в російських ЗМІ, що на Західній Україні військові поховання, особливо радянських воїнів , не зберігають, знищують...

– Не погоджуюся з цим, у нас європейська цивілізація. Попри те, що тут інше ставлення до Другої світової війни, є інше бачення, але це не має жодного стосунку до збереження могил. Ментальність українців Західної України на порядок вища щодо збереження будь-яких могил. Це святе ставлення до місця поховання, є багато прикладів, які підтверджують, що серед українців не було жодного вандала. Те, що багато військових могил потребують відновлення, – ні для кого не є таємницею. Річ у тім, що меморіал УГА досі не завершено – його майже не фінансують. Так само майже не виділяють коштів на реконструкцію меморіалу воїнів ІІ Світової війни – Пагорба слави.

– А можете докладніше розповісти про заплановані роботи щодо меморіалу УГА та Пагорба слави – що там мають зробити?

– Проведення цих робіт заплановано ще 2002 року. Якби були кошти, то їх уже завершили б. Замовником є управління капітального будівництва. Щодо меморіалу УГА, то його верхній рівень уже завершено. У нижній частині має бути аркада з ангелами-охоронцями та хрести-пілони з гербами етнічних земель України і місце для поховань жертв по­літичних репресій. А на Пагорбі слави мають виконати капітальний ремонт огорожі та деяких елементів меморіалу, в незадовільному стані мур – його треба відновити. Необхідно зробити гідроізоляцію стіни, оскільки теперішня цих функцій уже не виконує і тому цегляний мур вбирає вологу, особливо взимку, внаслідок природних явищ відбувається відшаровування облицювальних матеріалів. У мене є пропозиції, як провести цей ремонт дешевше, водночас не втрачаючи в якості робіт і щоб він був довговічним.

– Нещодавно на Львів­щині перебував посол Азербайджану, який заявив, що його держава має намір профінансувати встановлення пам’ятника у Старосамбірському районі азербайджанцеві, який під час Другої світової війни там загинув. Чи частими є звернення від іноземних держав із такими пропозиціями?

– Звичайно, такі звернення отримуємо. Наприклад, до нас зверталися представники австрійського консульства, а також австрійського Чорного Хреста стосовно відновлення пам’яті та вшанування австрійців, яких поховано на Личакові. Вони пропонують встановити обеліск. Ми не проти, але є певний порядок робіт. Це необхідно погодити з відповідними українськими органами. Такі угоди є між Україною та Польщею. Також були спроби укласти схожі документи між Україною й Австрією, але позитивного результату, наскільки мені відомо, досягти не вдалося. Російське консульство та молодіжне товариство “Галицька Русь” так само здійснювали на Пагорбі слави прибирання могил загиблих у Другій світовій війні. Також прибирають військові могили представники польського товариства.